Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

А ще була та печера в\'язницею для полонених короля. Тож ельфи й потягли Торіна до печери — не дуже лагідно, бо недолюблювали гномів і його мали теж за ворога. Колись давно вони воювалися з якимись там гномами, бо ті, мовляв, украли їхній скарб. Заради справедливості слід сказати, що гноми пояснювали цю справу інакше: вони-бо взяли тільки їм належне, адже король ельфів попросив був гномів обробити його самородне золото й срібло, а потім відмовився заплатити за роботу. Король ельфів мав одну-єдину пристрасть — свою скарбницю. Особливо любив він срібло й перлини; хоч його зібрання коштовностей було велике, володар жадав більше й більше, адже все ще не мав такого багатства, як давні ельфійські володарі. Його люд ні руд не копав, ні золота-срібла не добував, ні металів чи самоцвітів не обробляв, ні вдарявся дуже в торгівлю чи обробіток землі. Все це добре знав кожен гном, хоча Торінів рід не мав нічого спільного з тією давньою чварою, про яку я тут згадував. Тож Торін, коли ельфи зняли з нього чари й він прийшов до тями, розсердився на їхнє з ним поводження, а ще вирішив, що з нього не витягнуть жодного слова про золото й самоцвіти. Коли Торіна привели до короля, той суворо глянув на нього й поставив багато запитань. Але Торін тільки твердив, що помирає з голоду.

— Навіщо ти зі своїм плем\'ям тричі намагався напасти на моїх підданців, коли вони веселилися? — спитав король.

— Ми не нападали на них, — заперечив Торін. — Ми прийшли попросити їсти, бо вмирали з голоду.

— Де тепер твої друзі й що вони роблять?

— Не знаю, але думаю, що вмирають з голоду в лісі.

— А що ви робили в лісі?

— Шукали їжі й води, бо вмирали з голоду.

— Але що взагалі привело вас у ліс? — сердито запитав король.

Торін зціпив уста й не зронив більше ні слова.

— Ну гаразд, — мовив король. — Візьміть його й добре пильнуйте, аж поки він захоче сказати правду, — хай навіть доведеться чекати сто років.

Тоді ельфи наклали на нього пута й, замкнувши в одній з найдальших печерок, полишили самого. Йому дали їжі й питва, усього доволі, хоч, може, й не дуже смачного, — адже лісові ельфи були не гобліни й, полонивши навіть найгірших своїх ворогів, добре (в розумних межах) обходилися з ними. Велетенські павуки були єдині створіння, до яких лісові ельфи не мали милосердя.

Там, у королівській темниці, й лежав бідолашний Торін. Коли минули перші пориви вдячності за хліб, м\'ясо та воду, ватажок гномів почав гадати, що сталося з його нещасним товариством. Почув він про них досить скоро, але про це мова піде в наступному розділі, де почнеться нова пригода і де гобіт знов покаже, який він незамінний.

Розділ дев\'ятий

В ДІЖКАХ НА ВОЛЮ

Наступного після битви з павуками дня Більбо з гномами зробили останню відчайдушну спробу знайти шлях із лісу, поки вони не померли від голоду й спраги. Звівшись на ноги, мандрівники пошкандибали в напрямку, де, як здалося вісьмом із тринадцяти, лежала стежка. Але вони так і не дізналися, правильний то був напрямок чи ні. День, такий самий, як і всі інші лісові дні, знову блякнув, щоб перейти в чорноту ночі, коли зненацька довкола них спалахнуло безліч смолоскипів, мов сотні червоних зірок. Із-за дерев вискочили лісові ельфи з луками й списами і звеліли гномам зупинитись.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар