Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

І він розпорядився помістити кожного гнома осібно і дати їм їсти й пити, але щоб жоден з них не переступив порога своєї невеличкої тюрми, аж поки бодай хтось із них зголоситься розповісти королю все, що той хотів знати. Але король не сказав їм, що Торін теж у нього в полоні. Лише Більбо довідався про це.

Бідолашний Злоткінс! Довго, нестерпно довго тулився він сам-один у лабіринтах печери — все ховаючись, ніколи не сміючи зняти свого перстеника, боячись задрімати навіть тоді, коли забивався у найтемніші, найвіддаленіші закапелки, які тільки міг знайти. Аби зайнятися чимось, блукав палацом короля ельфів. Чари замикали ворота, але іноді, коли він був досить повороткий, то примудрявся вибратися з печери. Час від часу загони ельфів, іноді з королем на чолі, виїжджали на полювання чи ще на які діла в ліс та в східні землі. Тоді Більбо й прослизав хутенько за ними по п\'ятах, хоч і небезпечно це було. Разів два його трохи не роздавило у воротях, що з брязкотом стулялися, коли проходив останній ельф; але гобіт не насмілювався замішатись у їхній гурт, боячись, щоб не помітили його тіні (хоч яка легка й розпливчаста вона була при світлі смолоскипів) або щоб хтось не наскочив на нього випадково. Рідко траплялося йому виходити за ворота, але й ті виходи були без пуття. Покинути гномів Злоткінс не хотів і взагалі не знав, куди б у світі подався без них. Не міг Більбо встигати скрізь за ельфами, що полювали, то й не знайшов стежок, які б виводили з лісу; самотою блукав він поміж дерев, ризикуючи загубитись, аж поки приспіє нагода вернутися. До того ж він, не бувши ніяким мисливцем, голодував надворі, а в палаці-печері хоч можна було прогодуватись, поцупивши їжу з комори чи зі столу, коли нікого не було поблизу.

«Я — мов злодій-невдаха, що не може вибратися з чужого дому, а мусить день у день обкрадати все той самий дім, — думав він. — Це найгірша і найнудніша частина всієї цієї злощасної, стомливої, моторошної пригоди! Ох, як би я хотів опинитися знов у моїй гобітівській норі, біля мого теплого каміна та щоб світила моя лампа!»

А ще Більбо часто думав, як би переслати чарівникові звістку з проханням про допомогу, але, звісно ж, це була зовсім неможлива річ, і незабаром збагнув: коли щось і мало бути зроблене, зробити це мав він, Більбо Злоткінс, та ще й сам-один, без нічиєї допомоги.

Кінець кінцем десь по двох тижнях цього потаємного, скрадливого життя, стежачи й ходячи слідом за наглядачами, користаючися з усіх можливих нагод, гобіт зумів вивідати, де тримали кожного гнома. У різних кінцях печери він розшукав усі їхні дванадцять камер, а через якийсь час уже добре знав свій шлях від одного в\'язня до другого. А як же він здивувався одного дня, підслухавши розмову двох наглядачів і довідавшись, що в темниці сидить іще один гном, якого тримають в особливо глибокому, темному місці. Звісно ж, Більбо відразу здогадався: мова йшла про Торіна, і трохи згодом переконався, що його здогад був слушний. Нарешті, зборовши чимало перешкод, він добився до того місця, коли нікого не було поблизу, і перемовився словом із ватажком гномів.

Торін на той час почувався таким нещасним, що вже й не сердився через свої злигодні, ба навіть подумував, чи не розповісти королю все про свій скарб і пошуки того скарбу (ось як він занепав духом!), коли це із замкової шпарини до нього долинув гобітів голосок. Він не повірив спочатку своїм вухам, однак роздумався скоро: ні, помилки не могло бути! Підійшов до дверей і довго пошепки розмовляв із гобітом через замкову шпарину.

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous13023 23.01.2015

Є декілька граматичних помилок, але атмосфера прекрасна. Дуже дякую ;)


anonymous10411 27.06.2014

супер


Додати коментар