Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Голодні ігри

— Що ти думаєш? — прошепотіла я до Піти. — Маю на увазі вогонь.

— У разі чого я зірву твій плащ, якщо ти зірвеш мій, — мовив він крізь зуби.

— Згода, — відповіла я.

Можливо, якщо нам удасться позбутися плащів достатньо швидко, то ми уникнемо серйозних опіків. Все одно, мені це дуже не подобалося. Нас однаково кинуть на арену, незалежно від того, в якому ми будемо стані.

— А де Геймітч? Хіба він не мусить захищати нас від такого неподобства? — мовив Піта.

— Він наскрізь просяк алкоголем. Не думаю, що йому варто підходити до відкритого вогню, — відповіла я.

І раптом ми обоє засміялися — якось невпевнено, нервово. Я б назвала це істеричним сміхом. А чого ще можна чекати від двох трибутів, приречених на загибель в Іграх, які до того ж ризикують згоріти живцем іще до офіційного відкриття змагань?

Почулися перші ноти гімну, поступово вони набрали сили й лунали на повну гучність по всьому Капітолію. Масивні дерев’яні двері відчинилися, відкривши нашим очам переповнені людьми вулиці. Подорож зазвичай триває хвилин двадцять, потім колісниці заїжджають у Столичне Кільце й зупиняються, де розпочинається офіційна церемонія, грає гімн і трибутів запрошують до Тренувального Центру, який служить їм домом-в’язницею, аж поки не розпочнуться Голодні ігри.

На колісниці, запряженій сніжно-білим четвериком, викотила пара з Округу 1. Вони мали просто неперевершений вигляд: із ніг до голови вкриті срібною фарбою, у вишуканих туніках, всіяних блискучими коштовностями. Округ 1 постачає Капітолію предмети розкоші. У відповідь на появу першої пари з натовпу долинули схвальні вигуки й гучні оплески. Округ 1 завжди був у фаворитах.

Слідом виїхала колісниця з трибутами з Округу 2. А за кілька секунд підійшла і наша черга готуватися до виходу. Наблизившись до дверей, я побачила, що надворі смеркло і небо посіріло. Щойно трибути з Округу 11 виїхали на вулицю на своїй колісниці, як біля нас опинився Цинна з факелом у руці.

— Що ж, удачі, — і перш ніж ми встигли хоч якось відреагувати, він підпалив наші плащі.

Я набрала повні груди повітря й очікувала, що ось-ось мене охопить невимовний біль, а натомість відчула лише слабкий лоскіт. Я не встигла й оком змигнути, як Цинна виліз на колісницю і підпалив наші капелюхи. Потім зачекав кілька секунд і полегшено зітхнув.

— Спрацювало!

Тоді він ніжно взяв мене за підборіддя й мовив:

— Не забувай, голову слід тримати високо. Й усміхайся. Публіка обов’язково тебе полюбить!

Цинна прудко зіскочив із колісниці, й раптом його осінила нова ідея. Він загорлав, намагаючись щось нам пояснити, але гучна музика заглушила його. Проте він не здавався, він знову і знову кричав і нетерпляче жестикулював. *

— Що він каже? — запитала я в Піти.

Коли я поглянула на нього, мене осліпило яскраве полум’я — він мав приголомшливий вигляд. Мабуть, я також.

— Здається, він хоче, щоб ми трималися за руки, — відповів Піта і з цими словами взяв мене за руку. Тоді ми обоє обернулися до Цинни, щоб поглянути на його реакцію. Він кивнув і задер великий палець — це було останнє, що я побачила, перш ніж ми виїхали на запруджені глядачами вулиці.

Незначне сум’яття, яке прокотилося натовпом після того, як оголосили наш округ, швидко змінилося пожвавленням і схвальними вигуками «Округ 12!». Геть усі камери були спрямовані в наш бік, обминаючи увагою три попередні колісниці. Спочатку я не могла поворухнутися, а тоді подивилася на великий екран, на якому транслювали церемонію відкриття, і побачила нас із Пітою. Я була просто шокована — ми мали справді приголомшливий вигляд. Надворі сутеніло, і яскраве полум’я вдало підкреслювало і виділяло наші обличчя. Плащі тріпотіли на вітрі, й ми залишали по собі вогненний слід. Цинна мав рацію, наполігши на тому, що ми повинні використати мінімум макіяжу. Так ми маємо привабливий вигляд, а головне, нас легко запам’ятати.

«Не забувай, голову слід тримати високо. И усміхайся. Публіка обов’язково тебе полюбить!» — пролунало в моїй голові.

І я задерла підборіддя вище, одягнула на обличчя свою найкращу посмішку й почала махати натовпу вільною долонею. Я навіть зраділа, що Піта тримає мене за руку, він непохитний і твердий мов камінь — із ним мені легше втримати рівновагу. Отямившись і набравшись відваги, я послала кілька повітряних поцілунків у напрямку ревучого натовпу. Після цього жителі Капітолія, здається, остаточно оскаженіли: вони засипали нас квітами і вигукували наші імена, які не полінувалися вичитати в програмках.

Велична музика, схвальні вигуки, захват публіки — все це сильно вплинуло на мене, і я вже не могла приховати азарту. Цинна зробив мені подарунок. Тепер ніхто не забуде мене. Ні мого обличчя, ні мого імені. Катніс. Дівчина у вогні.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous14921 01.11.2014

Класна книга


anonymous14921 16.09.2014

Чоткий фільм:)


Додати коментар