Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Голодні ігри

Я не знала, що й казати.

— Треба будо попередити мене, щоб я не справляла враження такої дурепи.

— Ні, твоя реакція була просто чудова. Якби ти знала, то все б зіпсувала, — сказала Порція.

— Вона просто хвилюється, що все чув її хлопець, — сказав Піта похмуро і витягнув іще один кривавий осколок із долоні.

На згадку про Гейла мої щоки знову спалахнули рум’янцем.

— У мене немає хлопця.

— Байдуже, — мовив Піта. — Але я впевнений, що він достатньо кмітливий, щоб відрізнити блеф від правди. До того ж ти не казала, що любиш мене. Тож просто забудьмо.

Його слова потроху доходили до мене. Мій гнів ущухав. Я не знала, що й думати: мене використали чи навпаки — зробили мені користь? Геймітч мав рацію. Я добре впоралася з інтерв’ю, але ким я видалася зі сцени? Дурним дівчиськом, яке тішилося своєю блискучою сукнею. І гиготіло. Тільки розповідаючи про Прим, я була собою. Але що ці кілька секунд у порівнянні з мовчазною смертельною силою Трача! Такою я і є — дурненька, блискуча й зовсім не виразна. Хоча ні, мої одинадцять балів за виступ перед продюсерами зробили свою справу.

Але тепер, завдяки Піті, я стала жаданою. Якщо вірити його словам, то я скорила не тільки його — я мала багато шанувальників. А якщо публіка справді вважатиме, що ми закохані... Я пам’ятаю, як тепло вони прийняли зізнання Піти. Нещасні Ромео і Джульєтта!.. Геймітч правий: Капітолію потрібно саме це. Раптом я злякалася, що моя реакція була недостатньо переконливою.

— Потому як Піта зізнався, що закоханий у мене, можна було сказати про мене те саме? — запитала я.

— Так, — відповіла Порція. — Ти наполегливо намагалася уникнути об’єктивів камер. Спалахнула рум’янцем. Усе було просто ідеально.

Решта збуджено вертіли головами на знак згоди.

— Тепер ти на вагу золота, люба. Спонсори до тебе в чергу ставатимуть, — сказав Геймітч.

Мені стало соромно за те, як я вчинила з Пітою.

— Вибач, що штовхнула тебе.

— Нічого страшного, — знизав Піта плечима. — Хоча технічно ти порушила правила.

— Як твої руки? — захвилювалась я.

— Скоро загояться, — відповів він.

З їдальні прилинули апетитні запахи, сповіщаючи, що вечеря на столі.

— Ходімо, час їсти, — мовив Геймітч.

Ми всі рушили за ним і розсілися за столом. Проте рука Піти не припиняла кривавитися, й Порція вивела його з їдальні, щоб надати першу допомогу. Суп із трояндових пелюсток ми з’їли без них. За кілька хвилин вони повернулися, Пітина долоня була обмотана бинтом. На мої плечі ліг важкий тягар провини. Завтра ми опинимося на арені. Піта зробив мені послугу, а я відплатила йому травмою. Скільки ще разів він виручатиме мене?

По вечері ми перебралися до вітальні й подивилися повтор інтерв’юй Мені здалося, що я була схожа на легковажну пустоголову дурепу, яка вертілася й хихикала, але всі запевнили мене, що я мала просто чарівний вигляд. Піта і так тримався досить непогано, але його останній хід — зізнання у щирому коханні — став абсолютно виграшним. А тоді крупним планом показали мене, заскочену зненацька й рум’яну. Завдяки вмілим рукам Цинни я була досить симпатичною, Пітине зізнання зробило мене жаданою, обставини, що склалися, додали моєму образу трагічності, й усе це разом зробило мене незабутньою.

Коли пролунали останні ноти гімну й екран перетворився на суцільну чорну пляму, ніхто не проронив і слова. Завтра на світанку нас розбудять і готуватимуть до появи на арені. Ігри почнуться не раніш як о десятій, адже жителі Капітолія ніколи не прокидаються так рано. Але ми з Пітою встанемо на світанні. Хтозна, як далеко їхати до арени, яку приготували для цьогорічних Ігор.

Я знала, що Геймітч та Еффі не поїдуть із нами, вони залишаться в Штабі та, сподіваюся, підписуватимуть контракти зі спонсорами, розроблятимуть стратегії і вирішуватимуть, коли і як посилати нам подарунки. Цинна й Порція супроводжуватимуть нас до останньої миті, аж до арени. Але все-таки попрощатись ми повинні саме зараз.

Еффі взяла нас обох за руки, на її очах виступили сльози, й вона побажала нам удачі. А також подякувала за те, що ми такі хороші трибути, найкращі, з якими їй випадало працювати. Але ж Еффі — це Еффі, вона не могла втриматися, щоб не бовкнути:

— Тепер я зовсім не здивуюся, коли наступного року мене нарешті переведуть у пристойніший округ.

Тоді вона поцілувала кожного з нас у щоку і поквапилася вийти з кімнати, абсолютно поглинута чи то емоціями, чи то думкою про можливе підвищення.

Геймітч схрестив руки на грудях і подивився на нас.

— Може, скажете кілька слів на прощання? Дасте пораду? — запитав Піта.

Попередня
-= 44 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

Анастасія 23.01.2022

Дуже цікаво


anonymous14921 01.11.2014

Класна книга


anonymous14921 16.09.2014

Чоткий фільм:)


Додати коментар