Слава ЗСУ!

— Ти хочеш сказати, що взагалі нікого не вбиватимеш? — запитала я.

— Та ні. Я впевнений, коли прийде час, я зможу вбити, як і будь-хто інший. Я не здамся без бою. Просто я б волів знайти спосіб показати Капітолію, що я йому не належу. Що я не якийсь пішак в Іграх, — сказав Піта.

— Але насправді це не так, — мовила я. — Ми всі — пішаки. Такі правила гри.

— Гаразд, я все розумію. Але подивись на це з іншого боку: все одно я — це я, а ти — це ти, — наполягав він. — Розумієш?

— Та начебто. Не ображайся, Піто... але всім начхати, — сказала я.

— Мені не начхати. А що ще мені лишається? — буркнув він, і його блакитні очі зустрілися з моїми, настійливо вимагаючи відповіді.

Я відступила на крок.

— Лишається пам’ятати пораду Геймітча. Виживати.

Піта усміхнувся мені, в його очах майнули біль і насмішка.

— Що ж, дякую за пораду, люба.

Це був удар нижче пояса. Те, як він, перекривлюючи Геймітча, зверхньо й лагідно звернувся до мене.

— Слухай, якщо ти хочеш провести останні години життя, міркуючи, як померти на арені благородною смертю, то будь ласка. Це твій вибір. Я ж хочу дожити останні дні в Окрузі 12.

— Чомусь мене це зовсім не дивує, — мовив Піта. — Передай привіт моїй мамі, коли повернешся додому, гаразд?

— Звісно, — відповіла я, розвернулася й пішла геть.

Решту ночі я провела у напівдрімоті, уявляючи, як уранці приголомшу Піту Мелларка кількома влучними фразами. Піта Мелларк. Побачимо, як високо він носитиме себе, коли погляне в обличчя смерті. Напевно, він перетвориться на одну з тих жорстоких тварюк — трибутів, які, прикінчивши супротивника, рвуться зжерти його серце. Кілька років тому хлопець на ім’я Тит з Округу 6 геть оскаженів. Продюсери були змушені оглушати його електрошоком, щоб встигати прибрати тіла його жертв, перш ніж він їх зжере. На арені не існувало ніяких правил, але канібалізм не схвалювався Капітолієм, тож більшість сцен вирізали. Врешті Тит загинув, потрапивши під сніговий обвал. Ходили чутки, що це було зроблено навмисне, аби вберегти Капітолій від божевільного переможця.

Але вранці мені не вдалося побачити Піту. На світанку до моєї кімнати увійшов Цинна, одягнув мене у простий костюм і провів на дах. Остаточно мене мали вбрати й приготувати в катакомбах під ареною. Нізвідки з’явився вертоліт — точно як тоді, в лісі, коли я вперше побачила рудоволосу дівчину-авокса, — і нам опустили драбину. Щойно я ступила на нижній щабель, як руки й ноги немов прикипіли до драбини, і якась невидима сила потягнула мене вгору.

Я гадала, що, опинившись усередині, одразу ж звільнюся, але помилилася. До мене підійшла жінка в білому халаті та зі шприцом у руках.

— Це просто маячок, Катніс. Що менше ти будеш борсатися, то швидше я введу його тобі під шкіру, — мовила вона.

Борсатися? Та я була непорушна мов статуя. Проте біль від уколу був цілком реальний. Я відчувала, як гостра голка проколола мені шкіру і маячок засів у передпліччі. Тепер продюсери завжди зможуть дізнатися про моє місцезнаходження на арені. Аякже: бояться загубити трибута.

Щойно болючу процедуру закінчили, драбина одразу ж мене відпустила. Жінка кудись зникла, а з даху почали піднімати Цинну. Хлопець-авокс указав нам шлях до їдальні, де на нас чекав сніданок. Незважаючи на нервовий клубок у животі, я з’їла, скільки влізло, хоча як завжди чудова їжа сьогодні мені не смакувала. Нерви потроху здавали, і з таким самим успіхом я б могла жувати вугілля. Єдине, що зацікавило мене, то це краєвид із вікна: спочатку ми повільно пливли над містом, а тоді відкрилася панорама незайманої природи. Ось що бачать птахи у польоті. Тільки вони вільні й у безпеці. На відміну від мене.

Подорож тривала приблизно півгодини, перш ніж вікна затемнили: це означало, що арена вже недалечко. Вертоліт приземлився, і ми з Цинною знову скористалися драбиною, тільки цього разу вона спустила нас у підземелля, де були катакомби. Ми мовчки пройшли до приміщення, призначеного для останніх приготувань. У Капітолії його називають Стартовим комплексом. В округах його величають Скотобазою. Саме туди звозять товар перед забоєм.

Усе тут було абсолютно новеньке, я — перший і останній трибут, який скористається саме цим Стартовим комплексом. Усі арени — історичні пам’ятки, які дбайливо зберігаються після закінчення Ігор. Усі вони згодом стають популярним місцем відпочинку для жителів Капітолія. Туди можна заїхати на місяць, переглянути уривки Ігор, здійснити екскурсію в катакомби, відвідати місця, де гинули трибути. Можна навіть узяти участь у реконструкції подій.

Подейкують, що годують там просто чудово.