Слава ЗСУ!

Усі четверо, здається, досі не оклигали від укусів мисливців-убивць. Навіть із того місця, де я ховалася, було добре видно набряклі ґулі на різних частинах їхніх тіл. Мабуть, у них не вистачило глузду витягнути жала, а якщо й вистачило, то, швидше за все, вони навіть не здогадувалися про існування лікувальних листочків. Очевидячки, ліки, які були в Розі достатку, не допомогли.

Ріг достатку стояв на своєму звичному місці, але всередині був порожній. Більшість припасів, які зберігалися в ящиках, мішках і пластикових коробках, були акуратно поскладані пірамідкою на безпечній відстані від самого табору. Інші запаси були розкидані по периметру, майже так само, як навколо Рогу достатку на початку Ігор. Над самою пірамідою гойдався балдахін із сітки, яка могла захистити її хіба що від пташок.

Усе це було якось дивно. Відстань, сітка, присутність хлопця з Округу 3. Єдине я знала напевне: знищити запаси буде не так легко, як здається. Тут якась пастка, і поки я не дізнаюся яка, краще не вистромляти й носа. Мабуть, піраміда якось охороняється. Можливо, навкруги замасковані ями, або сітка-пастка, або нитка, зачепивши яку, дістанеш отруйний дротик просто в серце. Варіантів безліч.

Міркуючи над тим, як мені діяти далі, я раптом почула голос Катона. Він щось вигукнув і показав пальцем у бік лісу. Мені не потрібно було оглядатися, я знала, що це: Рута запалила перше вогнище. Ми навмисне назбирали побільше сирого дерева, щоб дим був якомога помітніший. Кар’єристи одразу ж почали озброюватися.

Розгорілася сварка. Перегиркувалися вони достатньо голосно, і я збагнула, що сперечаються вони, чи варто брати з собою хлопця з Округу 3.

— Він піде з нами. Він знадобиться нам у лісі, а тут він уже зробив усе, що міг. Ніхто не зможе й торкнутися наших запасів, — мовив Катон.

— А як щодо нашого Ромео? — заперечив хлопець з Округу 1.

— Я вже сотню разів казав, щоб ви забули про нього. Я добряче його порізав. Це якесь диво, що він досі не сплив кров’ю. В будь-якому разі, він не в тій формі, щоб на нас напасти, — відповів Катон.

Виходить, Піта десь там, у лісі, і він серйозно поранений. Але я досі не дізналася, чому він відколовся від кар’єристів.

— Ходімо, — наказав Катон.

Він подав спис хлопцеві з Округу 3, і всі вони рушили у напрямку вогню. Останні слова, які долетіли до мене, вимовив Катон:

— Коли ми її знайдемо, я сам її вб’ю. І щоб ніхто не втручався.

Я одразу здогадалася, що він мав на увазі не Руту. Це не вона скинула на нього осине гніздо.

З півгодини я не вистромлювалася зі своєї схованки, міркуючи над тим, що робити з припасами. Єдина перевага, яку давали мені лук і стріли, — відстань. Я б могла легко поцілити в піраміду палаючою стрілою — стріляю я достатньо добре, — але не було жодної гарантії, що піраміда займеться. Швидше за все, стріла просто згасне, і що тоді? Я нічого не доможуся, та ще й себе викрию. Кар’єристи одразу ж здогадаються, що я була тут, що в мене є спільник і що я добре вправляюся з луком і стрілами.

У мене не було іншого вибору, як підкрастися ближче і спробувати з’ясувати, як захищені припаси. Власне, я вже збиралася вийти зі своєї схованки, коли раптом моє око вловило якийсь рух. За сотню кроків праворуч од мене з лісу вислизнула якась постать. Спочатку я подумала, що це Рута, але потім побачила, що це Лисяча Морда — саме її ми не могли згадати сьогодні вранці. Вона скрадалася до піраміди. Побачивши, що довкола нікого нема, вона побігла маленькими прудкими кроками. Але наблизившись до коробок, розкиданих навколо піраміди, вона зупинилася і роздивилася під ногами, тоді обережно стала на клаптику землі. А далі вона пострибала, то приземляючись на обидві ноги, то на одну, ледь не заточуючись, а іноді ризикувала ступити кілька кроків. Перестрибуючи через маленьку бочку, вона приземлилася на пальчики. Але втратила рівновагу і гепнулася. Я чула, як вона запищала, падаючи на руки, але нічого не трапилося. За якусь мить вона звелася на ноги й продовжила рух у напрямку припасів.

Отже, я не помилилася щодо пастки, але виявилося, що вона складніша, ніж я очікувала. Стосовно дівчини я також не помилилася: вона була достатньо хитрою, щоб здогадатися про западню, і зуміла прокласти шлях до їжі. Вона наповнила свою торбу, взявши потроху їжі з різних ящиків, крекерів із коробки, кілька яблук із мішка, який звисав із бочки. Вона брала всього по дрібці, щоб кар’єристи не помітили пропажі. Цього було навіть недосить, щоб викликати підозри. А тоді, протанцювавши свій дивний танець у зворотному напрямку, вона зникла в лісі, жива й здорова.

Від люті й розчарування я аж заскреготіла зубами. Лисяча Морда підтвердила мої найгірші здогадки. Але яка пастка вимагає такої спритності й тямущості? Невже там стільки спускових механізмів, які можуть привести її в дію? Чому дівчина запищала так жалібно, коли її руки торкнулися землі? Можна було подумати... і раптом мене осяяло: можна було подумати, що земля от-от вибухне.