Слава ЗСУ!

Діставшись місця нашої першої з Рутою зустрічі, я зауважила, що сюди ніхто не приходив. Не було жодного знаку Рути — ні на землі, ні на деревах. Дивно. Уже полудень, до цього часу вона б мала повернутися. Понад усякий сумнів, ніч вона провела на дереві. Що ще їй залишалося робити в темряві, коли кар’єристи прочісували ліс в окулярах нічного бачення? До того ж третє багаття, яке вона мала розпалити, — я геть про нього забула, — дуже далеко звідси. Мабуть, вона обережна і пересувається повільно. Краще б вона поквапилася, мені зовсім не хочеться вештатися тут занадто довго. По обіді я хотіла рушити пагорбом вгору і дорогою пополювати. Проте мені не залишилося нічого, крім як чекати.

Тож я взялася змивати кров із куртки й волосся, промила свої численні рани, кількість яких день у день зростала. Опіки вже майже загоїлися, але я все одно змастила їх маззю. Головне зараз — це уникнути інфекції. Я ще трохи покрутилася довкола і з’їла другу рибину. Для Рути я зловлю ще, хай би тільки вона повернулася якнайшвидше.

Через свою глухуватість я почувалася невпевнено на землі, тому вилізла на дерево. Якби показалися кар’єристи, то звідси їх було б набагато легше пристрелити. Сонце рухалося повільно. Я намагалася бодай якось скоротати час. Я жувала листочки, які мені дала Рута, і прикладала їх до осиних укусів, хоча в цьому не було жодної потреби. Розчісувала мокре волосся пальцями й заплітала його в косу. Сотню разів перешнуровувала черевики. Перевіряла лук і дев’ять стріл, які в мене залишилися. Трусила листочками біля лівого вуха, сподіваючись почути шелест, але марно.

Хоча я з’їла добрячий кусень грусятини та ще й дві рибини на додачу, у животі бурчало, і я зрозуміла, що попереду в мене голодний день — саме так ми називали такі дні в Окрузі 12. Скільки б ти не з’їв, усе одно відчував голод. Я нічого не робила, а просто сиділа на дереві. Від цього ставало ще гірше. Зрештою, на арені я втратила чимало калорій, мені потрібно багато їжі. До того ж тепер у мене є лук і стріли, а це додає впевненості у завтрашньому дні.

Я повільно полущила горіхи і з’їла їх. Тоді зжувала останній крекер. Далі прийшла черга гусячої шийки — знадобилося трохи часу, щоб її обсмоктати. Нарешті я впоралася з крильцями, і таким чином від груски не залишилося нічогісінько. Але ж сьогодні голодний день, і навіть після такої ситної трапези я почала мріяти про їжу. Про страви, які подавали в Капітолії. Курча під апельсиновим соусом. Торти і пудинги. Бутерброди. Макарони в зеленому соусі. Тушкована ягнятина з чорносливом. Я закинула до рота кілька листочків м’яти і наказала собі негайно припинити. М’ята допомогла. Ми часто пили м’ятний чай після ситної вечері, тож я намагалася обманути свій шлунок і повідомити йому, що трапеза вже закінчилася.

Я гойдалася на дереві, тепле сонце зігрівало мене, у роті був смак м’яти, в руках я тримала лук і стріли... відтоді як я опинилася на арені, я ще жодного разу не почувалася так розслаблено, як зараз. Якби прийшла Рута, ми б змогли звідси забратися. Сутінки почали згущуватися, так само, як і мій неспокій. Із настанням вечора я вирушила на пошуки Рути. Принаймні я можу дійти до того місця, де вона повинна була розпалити третє вогнище, і перевірити, чи не залишила вона там якихось слідів.

Перш ніж піти, я розкидала кілька листочків м’яти навколо нашого старого кострища. Ми зібрали ці листочки далеченько звідси. У разі, якщо Рута тут появиться, вона зрозуміє, що це знак, тоді як кар’єристам вони нічого не скажуть.

Менш ніж за годину я дісталася місця, де Рута повинна була розкласти третє багаття, й одразу зрозуміла, що щось пішло не так. Сухі гілочки були акуратно складені пірамідкою, але не підпалені. Рута приготувала все, але не повернулася сюди. Десь між другим стовпом диму, який я встигла помітити, перш ніж підірвала припаси, і третім багаттям Руту спіткали неприємності.

Я ще раз запевнила себе, що вона жива. Чи ні? А не міг гарматний постріл сповістити про її смерть рано-вранці, коли обидва мої вуха ще нічого не чули? Може, її світлина з’явиться сьогодні у вечірньому небі? Ні, я відмовлялася в це вірити. Її зникненню могла бути сотня інших пояснень. Вона могла заблукати. Наразитися на зграю хижаків. Або на іншого трибута, наприклад, Трача. Тоді вона була б змушена переховуватися. Що б не трапилося, я була майже на сто відсотків упевнена, що Рута застрягла десь між другим багаттям — і третім, незапаленим. Щось змусило її затриматися, пересиджуючи на дереві.

І я вирішила з’ясувати, що саме.

Було приємно нарешті щось робити після цілого дня бездіяльності. Я непомітно скрадалася серед дерев, ховаючись у їхній тіні. Я не помітила нічого підозрілого. Жодного сліду боротьби. Я зупинилась на якусь мить, коли раптом до мене долинув спів. Я підставила праве вухо, щоб переконатися, і знову почула цей звук. Переспівниця виводила коротеньку пісеньку Рути. А це означало, що з Рутою все гаразд.