Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Голодні ігри

Я підвела голову й ступила в останні сонячні промені.

— Дякую людям Округу 11, — мовила я.

Я хотіла, аби вони знали, що я впізнала хліб. Що я по-справжньому оцінила їхній подарунок.

Я вилізла на дерево так високо, як тільки змогла, — не тому, що боялася, а просто намагалася втекти якнайдалі від того, що сталося сьогодні. Мій спальний мішок, акуратно згорнутий, лежав у рюкзаку Рути. Завтра я переберу всі свої припаси. Завтра я складу новий план. А сьогодні відпочину і з’їм кілька шматочків хліба. Він добрий. Пахне рідною домівкою.

Незабаром у небі з’явився герб, а у правому вусі залунав гімн. Спочатку показали світлину хлопця з Округу 1, а тоді Рути. На сьогодні це все.

«Нас залишилося шестеро, — подумала я. — Тільки шестеро».

Міцно стиснувши хліб у руках, я заснула.

Іноді, коли все йшло не так, моя підсвідомість радувала мене приємними снами. Прогулянка до лісу разом із батьком. Година наодинці з Прим і великим тортом. Сьогодні ж мені наснилася Рута, у її коси були вплетені яскраві квіти. Вона сиділа на високому дереві й учила мене розмовляти з переспівницями. На ній не було жодної подряпини, жодної краплі крові; вона весело сміялася та співала чистим мелодійним голосом. Я ще ніколи не чула пісень, які вона співала. Цей сон тривав цілу ніч. Прокидаючись, я чула останні нотки її пісні, які губилися в густому листі. Коли я збудилася остаточно, моя душа досі відчувала спокій і умиротворення. Я намагалася не втратити цього відчуття, але воно швидко розвіялося, залишивши мені сум і самотність.

У всьому тілі відчувалася важкість, так ніби кров у жилах перетворилася на рідкий свинець. Я втратила будь-яке бажання діяти, мені хотілося просто лежати у спальному мішку і дивитися на густе зелене листя. Я пролежала так кілька годин, не поворухнувшись жодного разу. І тільки думка про те, що Прим сидить перед телевізором і дивиться на мене, повернула мене до тями.

Я наказувала собі, що повинна зробити: «Сядь, Катніс. Тепер випий води, Катніс». Я повільно й бездумно виконувала найпростіші дії, немов робот. «Тепер перебери свої припаси, Катніс».

У рюкзаку Рути я знайшла майже порожній бурдюк для води, жменьку горішків і корінців, шматок зайчатини, запасну пару шкарпеток і рогатку. У хлопця з Округу 1 було кілька ножів, два запасні наконечники на спис, ручний ліхтарик, маленька шкіряна торбинка, аптечка, повна пляшка води й упаковка сушених фруктів. Упаковка сухофруктів! З усього розмаїття припасів він вибрав саме це. Як на мене, це ознака зухвалості. Справді, навіщо носити з собою їжу, якщо в таборі її повно? Швиденько вбиваєш своїх ворогів — і встигаєш вернутися додому ще до вечері... Я могла тільки сподіватися на те, що інші кар’єристи теж не носили з собою харчів і тепер залишилися ні з чим.

До речі, і мої запаси зменшувалися. Я доїла хліб з Округу 11 й рештки зайчатини. Чому їжа так швидко зникає? Все, що в мене зосталося, — корінці й горішки Рути, сушені фрукти й остання смужка бекону.

«Час для полювання, Катніс», — звеліла я собі.

Я слухняно спакувала речі в рюкзак. Спустившись на землю, щонайперше заховала ножі й наконечники під купою каміння, щоб більше ніхто не зміг ними скористатися. Блукаючи околицями вчора ввечері, я збилася з маршруту, але спробувала знову вийти до струмка. І зрозуміла, що йду в правильному напрямку, коли натрапила на третє незапалене багаття Рути. А незабаром наскочила на зграю диких грусей і підстрелила трьох, перш ніж вони встигли зачути небезпеку. Я повернулася до багаття Рути й розпалила його, не боячись привернути до себе увагу.

«Де ти, Катоне? — думала я, поки пеклося м’ясо і корінці Рути. — Я чекаю на тебе».

Хтозна, де зараз кар’єристи. Або задалеко звідси, щоб заскочити мене зненацька; або впевнені, що це пастка; або... хіба таке можливо? Або злякалися мене? Вони вже знають, що в мене лук і стріли, звісно, Катон бачив, як я витягала їх із-під тіла Глорії. Але чи здогадалися вони, що це саме я підірвала їхні припаси і вбила їхнього друга? Можливо, вони гадають, що це справа рук Трача? Невже він би не помстився за смерть маленької Рути? Не те щоб вона його цікавила, але ж вони з одного округу.

А як щодо Лисячої Морди? Може, вона вешталася довкола й бачила, як я підірвала припаси? Сумніваюся. Коли вона реготала наступного ранку, мені здалося, що це було для неї приємним сюрпризом.

Гадаю, кар’єристи не подумали на Піту. Катон упевнений, що він при смерті. Мені так хочеться розказати Піті про квіти, якими я прикрасила тільце Рути! Сказати, що аж тепер я втямила, що він мав на увазі там, на даху. Можливо, якщо він виграє Ігри, то побачить, що я зробила, у вечір переможця, коли на екрані над сценою, де ми давали інтерв’ю, покажуть короткий огляд усіх подій. Тоді переможець сидітиме на почесному місці на сцені в оточенні своєї команди.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

Анастасія 23.01.2022

Дуже цікаво


anonymous14921 01.11.2014

Класна книга


anonymous14921 16.09.2014

Чоткий фільм:)


Додати коментар