Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Голодні ігри

— Не хвилюйся. Я не хочу вмирати, — пожартував він. — То як закінчилася історія?

— Так і закінчилась. Пам’ятаю, що тієї ночі Прим наполягла на своєму і спала разом із Леді на підлозі. І саме тоді, коли вони засинали, коза лизнула її в щоку, так ніби бажала на добраніч, — мовила я. — Вона вже встигла полюбити Прим.

— На ній досі була рожева стрічка? — запитав Піта.

— Гадаю, що так, — відповіла я. — А що?

— Я просто намагаюся уявити цю картину, — мовив він задумливо. — Тепер я розумію, чому той день став найщасливішим у твоєму житті.

— Я знала, що та коза стане маленькою золотою копальнею, — сказала я.

— Еге ж, звісно, я мав на увазі саме це, а не ту радість, яку ти подарувала сестрі, котру любиш так, що замість неї опинилася тут, — зауважив Піта сухо.

— Коза таки окупилася. Ще й принесла чималий прибуток, — відповіла я зверхньо.

— Що ж, їй не залишилося нічого після того, як ти врятувала їй життя, — мовив Піта. — Я також збираюся розрахуватися.

— Справді? Нагадай, будь ласка, в що ти мені обійшовся? — запитала я.

— Я завдав тобі чимало клопоту. Але не хвилюйся. Це окупиться, — сказав він.

— Не мели дурниць, — мовила я. І торкнулася його чола. Температура знову підвищилася. — Жар начебто спадає, — обманула я.

Звук сурем налякав мене. Я миттю підхопилася на ноги й кинулася до виходу, адже не хотіла проґавити повідомлення. Як я й підозрювала, мій новий щирий друг Клавдій Темплсміт запрошував нас на бенкет. На щастя, ми не голодні, і я зовсім не надала ваги його пропозиції, коли раптом Клавдій сказав:

— Заждіть. Дехто з вас, мабуть, одразу відхилив моє запрошення. Але це не звичайний бенкет. Кожен із вас у відчаї: йому потрібна одна-єдина річ...

Так, я у відчаї. Мені потрібні ліки, щоб зцілити Піту.

— Кожен із вас знайде це щось на світанку біля Рогу достатку в мішечку з номером вашого округу. Подумайте двічі, перш ніж відмовитися від такої можливості. Для декого з вас це — останній шанс, — мовив Клавдій.

А тоді замовк. Його слова повисли в повітрі. Піта схопив мене за плече, і від несподіванки я аж підскочила.

— Ні, — буркнув він. — Ти не ризикуватимеш життям заради мене.

— А хто сказав, що я збиралася? — мовила я.

— Отже, ти не підеш? — запитав Піта.

— Звісно, не піду. Сам тільки подумай. Невже я добровільно здам себе в руки Катона, Клівії і Трача? Не будь дурненьким, — сказала я, підштовхуючи його назад на лежанку. — Завтра я дам їм можливість позмагатися одне з одним, і коли ми побачимо, чия світлина з’явиться ввечері на небі, складемо новий план.

— Ти зовсім не вмієш брехати, Катніс. Навіть не знаю, як тобі вдалося вижити, — і передражнив мене: — «Я знала, що та коза стане маленькою золотою копальнею... Жар начебто спадає... Звісно, не піду...»

Він похитав головою.

— Ніколи не грай у карти — програєш усе до решти, — мовив він. ;

Від люті моє обличчя побагровіло.

— Гаразд. Я піду, і ти не зможеш мене зупинити!

— Я піду з тобою. Здолаю принаймні частину шляху. Я не доплентаюся до Рогу достатку, але якщо кричатиму гучно, хтось обов’язково почує мене і прийде добити, сказав Піта.

— Зі своєю ногою ти не здолаєш і сотні кроків, — відповіла я.

— Тоді я повзтиму, — сказав Піта. — Якщо підеш ти, я також піду.

Він був достатньо впертий і, мабуть, достатньо дужий, щоб дотримати слова. Навіть якщо інший трибут його не знайде, то це може зробити хижак. А Піта не в силі захиститися. Мабуть, мені доведеться завалити його камінням у печері. Але хто знає, до чого призведе перенапруження, коли він почне розбирати каміння?..

— Ти волієш, щоб я просто сиділа і спостерігала, як ти помираєш? — запитала я.

— Я не помру. Я обіцяю. Якщо ти пообіцяєш не йти туди, — мовив він.

Я знала, що з ним марно сперечатися, тому й не стала.

— Тоді ти повинен пообіцяти, що робитимеш усе, як я звелю. Пити воду, будити мене тоді, коли я кажу, і з’їсти увесь суп до останньої краплі, яким би гидким він не виявився! — мовила я різко.

— Згода. А він уже готовий? — запитав Піта.

— Чекай тут, — наказала я.

Повітря охололо, хоча сонце досі стояло високо. Я не помилилася: продюсери гралися з температурою. Цікаво, може, комусь більш за все потрібне тепле покривало? У залізному казанку суп був іще теплий. І що найдивніше, цілком їстівний.

Піта їв мовчки, навіть вишкріб дно казанка, щоб продемонструвати свій ентузіазм. Потім почав лепетати щось про те, який суп смачний. Гарячка брала верх над його свідомістю. Зараз він був схожий на п’яного як чіп Геймітча. Я дала Піті ще кілька жарознижувальних пігулок, перш ніж він остаточно відключився.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

anonymous14921 01.11.2014

Класна книга


anonymous14921 16.09.2014

Чоткий фільм:)


Додати коментар