Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гонихмарник

Його нога вже тиждень у гіпсі, тому тимчасово цю процедуру виконує матуся, коли повертається з роботи. Вона працює касиром на залізниці. Три години тому вона зателефонувала й повідомила, що її напарниця захворіла і доведеться відпрацювати ще одну нічну зміну. Таке вже траплялося. Але тоді вони не мали Бузка і нога була ціла. Мама запропонувала випустити котика на балкон. Не подвір'я, звичайно, але також чисте повітря і все таке. Петрусь вивів кота на балкон і там залишив. Несподівано задеренчав телефон, і хлопець пошкутильгав в інший бік помешкання. Тим часом поривом вітру зачинило балконні двері. І тут таке почалося! Кіт істерично завивав, дряпався, просячись назад у квартиру. Петро квапливо на одній здоровій нозі пострибав через хату. Дорогою бідолаха перечепився через поріг і забив собі ногу. Але треба було рятувати Бузка. Якось відчинив балконні двері і здивувався — порожньо. Довкола блищали баюрки, залишені шокованим котом, а сам мурчик щез. І раптом знизу хлопець почув жалісний нявкіт. Під під'їздом росте величезна стара акація. її гілля сягає аж восьмого поверху. І там у кроні дерева, плачучи й тремтячи зі страху, сидів його котик. Переляканий Петрусь відразу зателефонував хресному. Що робити і як таке могло трапитися? Все виглядало вельми прозаїчно — Бузок боявся висоти. Тим і пояснювалася його надзвичайна стриманість, ігнорування вікон, карнизів, столів, шаф... І ось Петро тут, внизу. Ліфт не працює, ледве дошкутильгав. Зателефонував пожежникам, але ті послали його куди подалі. З однокласників та друзів, як на зло, нема нікого вдома, всі на футболі чи на тренуванні. Мама на роботі, хресний також не може приїхати. Він хірург, і в нього термінова операція.

— Слухай, ти певен, що кіт досі на дереві? Може, він вже чкурнув звідтіля? — запитала Аліна.

Петро підняв одну милицю й показав десь у центр крони акації. Міцно притулившись до гілки, вниз дивився нажаханий кіт, направду сніжно-бузкового кольору.

А чому він не нявчить? — перепитала дівчина.

— Охрип. Три години поспіль давати концерт, — хлопець був готовий знову розревітися.

— Так, не рюмсати. Знімай свою куртку. Я через п'ять хвилин повернусь.

Аліна вихором влетіла в під'їзд. Занесла етюдник у майстерню, звідти забрала наплечник для занять зі спортивного орієнтування. Татко колись вирішив, що це саме «воно» для майбутнього митця. І логіку розвиває, й уважність, і тіло тренує, постійно на свіжому повітрі, а головне — зміцнює дух. Коли повернулася назад, то побачила вже трішки заспокоєного хлопця. Одягнувши поверх рожевої блузки куртку, Аліна відкрила рюкзак. П'ять років серйозних занять зі спортивного орієнтування, чемпіонка України зі спортивного орієнтування серед дітей — неабищо! Алінин тренер Єгор Вікторович — фанат своєї справи. Навчав не тільки вмінню вправно користуватися мапами та компасом чи орієнтуватися на місцевості за її рельєфом та ландшафтом, а й основам скелелазіння. Для цього частенько навідувалися на Високий Замок, їздили в Карпати, так би мовити, наочні заняття. Пару вузлів на альпіністському спорядженні — і вона вже на дереві. Через десять хвилин Аліна, уся подряпана, але щаслива, стояла під акацією, витрушуючи з куртки переляканого кота. Той із радістю пішов на руки до господаря, жалісливо й винувато зазираючи тому в очі.

— Бузочку, дорогесенький, пробач мою недбалість. Я більше не буду, не буду таким телепнем, — торохкотів хлопець. — Не знаю, як тобі віддячити? Дякую, дякую! Е-е-е...

— Мене звати Аліна.

—- Бузок, тобто кіт — Бузок, а я — Петро! — затинаючись, відповів хлопець. — Дя-дякую, дякую, Аліно!

Будь ласка, рости великий! Давай допоможу тобі доплентатися додому. Ну що, Бузочку, мусиш мене потерпіти ще пару хвилин. На одній нозі господар тебе не донесе.

Вдома їй перепало на горіхи від мами за подряпані обличчя й руки та зіпсовану блузку. Тісніше з хлопцем вони не перетиналися. Так, лише чемно віталися. Знала — Петро навчається в універі.

— Привіт, Аліно! — весело озвався Петро.

— Привіт! Привіт! О, Безе, і тобі привіт, друже! Як ся маєш, шибенику?

Кіт поважно підійшов до Аліни, дозволив себе попестити й, зацікавившись джмелем, втратив до Аліни будь-який інтерес.

— А як твої справи, Петре? — ввічливо запитала дівчина.

— Добре! — відповів юнак. — Бачу, ти назовсім перебралася в майстерню.

— Ага! — після пережитого в парку довго розмовляти не хотілося, і справа тут не в Петрові. — Вибач, мушу бігти. Розумієш — сесія і все таке. Бувай.

— Аліно, стій! — зупинив її хлопець. — У мене квитки на сьогодні, тобто чи не хотіла б ти піти зі мною на концерт «Океану Ельзи»? Якщо ти їх не любиш, то можна сходити в кіно.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар