Слава ЗСУ!

297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором

298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.

299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,

300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.

301] В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки -

302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.

303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські

304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,

305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних

306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби

307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.

308] Там нам знамення з'явилось велике - з хребтом збагровілим

309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,

310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.

311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,

312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,

313] Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, -

314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,

315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.

316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.

317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,

318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, -

319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.

320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,

321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.

322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:

323] «Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?

324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,

325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.

326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,

327] Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,

328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,

329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто».

330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.

331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,

332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике».

333] Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо

334] Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,

335] Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.

336] Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:

337] «Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі

338] Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.

339] Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?

340] Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,

341] Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?

342] Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших

343] Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.

344] Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,

345] Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.

346] Гі лиш загинуть нехай - один або двоє - з ахеїв,

347] Хто замишлятиме потай - удачі їм в цьому не буде -

348] В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,

349] Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.

350] Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон

351] Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали

352] Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:

353] Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.

354] Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,

355] Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі

356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.

357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись -

358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться -

359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.

360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:

361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:

362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

363] Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.

364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,

366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.

367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,

368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих».

369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

370] «Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!

371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,