Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

420] Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі,

Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті

Урятувати. Всілякі тут засоби й хитрощі ткав я -

Йшлось тут про душу, велике-бо лихо уже насувалось.

Зрештою визнав у серці я раду таку за найкращу:

425] Гарних, ставних там чимало було баранів густорунних,

Добре вгодованих, з темною, аж фіалковою шерстю.

Всіх я їх нишком позв'язував сплетеним віттям вербовим

З ложа жорсткого, що велетень спав нечестивий на ньому.

Я їх по троє зв'язав, - ніс когось під собою середній,

430] Інші ж обидва з боків тим часом його прикривали.

Кожні так троє несли одного чоловіка. А сам я...

Був поміж ними баран, над усіх в тій отарі найкращий,

Міцно вхопившись за карк, під черевом в нього кудлатим

Я заховався і, вп'явшись руками у шерсть божественну,

435] Так і тримавсь терпеливо, відважного сповнений духу.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Стали на пашу тоді барани і козли пориватись,

А неподоєні матки замекали голосно в стійлах -

440] Понабухали в них вим'я. А їхній господар, жорстоким

Мучений болем, усім баранам, що йшли поуз нього,

Спини обмацував. Не помічав він, проте, нерозумний,

Що під грудьми в баранів густорунних підв'язане крилось.

Йшов аж останнім баран мій до виходу, шерстю своєю

445] Й мною обтяжений, я ж - передумав тоді вже багато.

Спину обмацавши в нього, сказав Поліфем премогутній:

«Любий баранку! Чому це сьогодні виходиш останній

Ти із печери? Раніш не ходив-бо від інших позаду.

Перший на луки ти жвавими кроками біг в ніжнолистих

450] Пастися травах, перший збігав і до хвилі річної,

Першим також поспішав до кошари своєї вернутись

Ти вечорами. А нині виходиш останній. Шкодуєш,

Мабуть, ти ока господаря, - злий чоловік його випік

З товаришами лихими, вином мій стуманивши розум.

455] Клятий Ніхто! Не втече він, кажу, від загибелі злої!

Мав би ти розум такий, як у мене, і вмів би хоч слово

Вимовить, ти б розказав, де від гніву мого він сховався.

Так би ударив я ним, щоб мозок з розбитого лоба

Всю цю печеру оббризкав, - тоді б я своє заспокоїв

460] Серце від болю, що той нікчемний Ніхто заподіяв».

Так промовляючи, він барана випускає за двері.

Щойно ми вийшли з печери й оподаль кошари спинились,

Перший я виліз із-під барана й повідв'язував інших.

Швидко погнали отару ми жирних овець тонконогих,

їх оточивши навколо, щоб разом все стадо загнати

На корабель свій. Нас радо супутники любі вітали -

Тих, що уникнули смерті, - й загиблих оплакали гірко.

Плакати все ж їм, бровами до кожного стиха моргнувши,

Я не дозволив, - загнати звелів пишнорунну отару

470] На корабель і чимдуж на хлань відпливати солону.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже відплинувши віддаль, що поклик ще чути,

До Поліфема почав я, глузуючи з нього, кричати:

475] «Гей ти, кіклопе! Не зовсім беззахисний муж той, в якого

Товаришів у глибокій печері пожер ти жорстоко!

Так і належить помститись тобі за лихі твої вчинки,

Нелюде лютий, що в домі своєму гостей поз'їдати

Не посоромивсь! От Зевс і боги тебе всі й покарали!»

480] Так я промовив. Його ж іще більша злоба охопила.

Верх од гори відломив він великої й так його кинув,

Що поблизу корабля темноносого впав той уламок,

Ледве в стерно кермове кам'яна не ударила брила.

Завирувало все море від скелі, що впала у воду, -

485] З шумом до берега нас понесло тоді водоворотом,

Моря приливом нас знову до самої суші пригнало.

Довгу жердину руками вхопивши, від берега нею

Я відштовхнув корабель, а супутцям кивнув головою,

Додаючи їм відваги, й на весла звелів налягти їм,

490] Щоб із біди врятуватись. Аж гнулись вони - веслували.

Тільки як далі від берега вдвоє уже одпливли ми,

Знов я кіклопа гукати хотів; та навкруг навперейми

Товариші мене лагідно так почали умовляти:

«Знову, безумний, ти хочеш цю дику людину дражнити?

495] Щойно він, кинувши скелю у море, погнав корабель наш

Прямо на берег, і ми уже зовсім загинути мали!

Попередня
-= 276 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар