Слава ЗСУ!

В грудях, коли ось я наглої згуби щасливо уникнув.

Краще омийся і, чисте вбрання одягнувши на тіло,

В верхні покої ввійди із своїми служницями разом,

50] Перед богами всіма в молитвах обіцяй гекатомби

їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.

Я ж тим часом на площу піду, щоб до нас запросити

Гостя, який приєднався до мене в путі поворотній.

З товаришами божистими я наперед його вислав,

55] В дім свій Піреєві гостя привітно прийнять доручивши,

І шанувати, й любити, аж поки додому вернуся».

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.

Потім омилась і, чисте вбрання одягнувши на тіло,

Перед богами всіма обіцяла вона гекатомби

60] їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.

А Телемах тим часом з своїх уже вийшов покоїв

З списом в руках. Услід йому бігли два пси прудконогі.

Чаром божистим його опромінила з неба Афіна -

Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.

65] А вколо нього уже женихи позбирались зухвалі

Й приязно з ним розмовляли, хоч серцем лихе готували.

Та велелюдного їх товариства він все ж уникає

Й прямо туди, де батькові друзі з часів найдавніших -

Ментор пресвітлий та ще Антіфат з Аліферсом - сиділи,

70] Йде і сідає. Вони ж його стиха розпитувать стали.

Близько до них і Пірей підійшов тоді, списник славетний,

Гостя він вів через місто на площу. До гостя увагу

Не забаривсь Телемах проявити і вийшов назустріч.

Перший до нього Пірей з такими звернувся словами:

75] «Швидше пошли, Телемаху, жінок до моєї оселі,

Щоб передать тобі міг Менелаєві я подарунки».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Ще невідомо, Пірею, як вся тут обернеться справа,

В разі зухвалі мене женихи тут, у власному домі,

80] Потай уб'ють і дідизну мою між собою поділять.

Краще, вважаю, тобі, ніж комусь, ті забрать подарунки.

А як уродять убивство і смерть, що для них засіваю,

Радісно в дім ті дарунки мені принесеш ти на радість».

Мовивши це, повів він чужинця нещасного в дім свій.

85] А увійшовши до дому, вигідного для проживання,

Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,

Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю.

Добре помивши, служниці оливою їх намастили,

Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні.

9° Вийшли з купелі обидва й на крісла вони посідали.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку -

Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала:

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

1)5] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих.

Мати ж тим часом у крісло своє, об одвірок оперте,

Сіла навпроти й сукати тонку почала собі пряжу.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

100] Перша озвалася словом до них Пенелопа розумна:

«Мабуть, до верхніх піду, Телемаху, своїх я покоїв,

Ляжу на ложе своє, зітхань моїх сповнене тужних,

Рясно моїми сльозами омиване з дня, як твій батько

До Іліона з Атрідами вирушив. Ти ж бо не хочеш,

105] Перше аніж женихи у дім наш зберуться зухвалі,

Те, що про батькове чув ти повернення, ясно сказати».

Відповідаючи, їй Телемах тямовитий промовив:

«Що ж, коли так, то усю розкажу тобі, матінко, правду.

В Пілос до Нестора ми прибули, до керманича люду.

110] В високоверхому домі прийняв він мене і гостинно

Став частувати, як батько приймає коханого сина,

Що з чужини нещодавно вернувся. Отак і мене він

Став частувати з своїми синами славетними разом.

Про Одіссея ж, в біді витривалого, жодної звістки,

1Ь Каже, не чув ні від кого - живий він чи смертю загинув.

До Менелая, списами славетного сина Атрея,

Вирядив кіньми мене він у повозі, збитому міцно.

Бачив я там і Єлену-аргеянку, що через неї

Стільки зазнали аргеї, із волі богів, і троянці.

120] Зразу ж почав мене сам Менелай гучномовний питати,

Задля якої прибув я мети в Лакедемон прекрасний.

Щиро й відверто йому всю правду тоді розповів я.

Відповідаючи, так Менелай тоді мовив до мене:

«Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого

125] Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!

Все це одно, якби лань, у лігво могутнього лева

Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,