Слава ЗСУ!

Поруч стояв і на вигляд був зовсім на Ментора схожий.

Хтось із безсмертних богів то з'являється лиш Одіссею,

Щоб підбадьорить його, а то женихів по господі,

Жахом пойнятих, ганяє, й ті купами падають долі».

450] Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх.

З словом звернувся до них Аліферс, герой постарілий,

Масторів син, - і вперед, і назад він один лише бачив.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

«Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!

455] Тільки з нікчемності вашої все оце сталося, друзі,

Ментора ви, людей вожая, та й мене не схотіли

Слухати і від безглуздя дітей не стримали ваших,

Що у глупоті зухвалій страшного накоїли лиха,

Все сплюндрувавши майно та безчестячи вірну дружину

460] Знатного мужа, якому - гадали ви - вже не вернутись.

Хай же тепер буде так, послухайте ради моєї:

Ні, не йдім, щоб нещасть іще гірших собі не накликать».

Так він сказав, і з криком великим із місць позривались

Більшість присутніх, хоч решта, проте, на місцях залишилась.

465] Не до вподоби ця мова була їм - вони за Евпейтом

Хтіли іти, і зразу всі кинулись зброї шукати.

А після того як тіло блискучою міддю окрили,

Знову юрбою вони перед містом зібрались просторим.

їх вожаєм був Евпейт у дитячім своїм безрозсудстві.

470] Думав за смерть свого сина помститись, але не судилось

Вже повернутись йому, - знайшов там свою він загибель.

Саме у час той Кроніону Зевсові мовить Афіна:

«Батьку Кроніде, поміж усіма владарями найвищий!

Дай мені відповідь: що в своїх нині ховаєш ти мислях?

475] Чи зловорожу й надалі війну і лиху їм готуєш

Битву, чи дружбу тепер між двома закладеш сторонами?»

Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив:

«З чого ти, доню, про це вивідувать стала й питати?

Чи не сама ти раніше намислила розумом власним,

480] Як Одіссей на тих людях, вернувшись, має помститись?

Зробиш, як схочеш. Я ж тільки скажу, як було б воно краще.

Помсту на всіх женихах здійснив Одіссей богосвітлий,

Тож, закріпивши в клятвах надійних, що він у них завжди

Буде володарем, ми і дітей, і братів їх загибель

485] Пустим в непам'ять. Хай знов у них буде любов обопільна,

Як і раніш, хай в мирі й багатстві навік вони будуть».

Цими словами він давнє зміцнив побажання Афіни,

Збігла стрімливо вона із високих вершин олімпійських.

Щойно солодким як мед наїдком усі вдовольнились,

490] Світлий почав говорить Одіссей, у нещастях незламний:

«Вийде хай глянути хтось, чи не близько вони вже підходять».

Так він сказав, і підвівсь тоді Долія син, як звелів він.

Вийшов, і став на порозі, і всіх уже близько побачив.

Швидко тоді Одіссеєві слово промовив крилате:

495] «Глянь-бо, вони уже близько. Скоріше до зброї ставаймо!»

Так він сказав, і кинулись зброю усі надягати -

Долія шість синів та ще четверо круг Одіссея,

Разом із ними й Лаерт, і Долій у зброю вдягнулись,

Хоч і давно уже сиві, обидва - бійці мимоволі.

500] А після того як тіло блискучою міддю окрили,

Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.

Близько до них підійшла тоді Зевсова донька Афіна,

Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа.

Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний.

505] Швидко до любого сина свого Телемаха він мовив:

«Ти, Телемаху, вже й сам, прийшовши сюди, розумієш -

Мірятись силою з кращими в доблесті будеш мужами.

Не осором тепер роду батьків своїх, досі-бо завжди

Силою й мужністю ми на всю визначалися землю».

510] Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:

«Сам, як захочеш, мій батечку любий, побачиш, - це серце

Не осоромить, як висловивсь ти, отецького роду».

Так він сказав, і Лаерт, душею радіючи, мовив:

«Радість яка, який день мені випав, о милі богове!

515] Син мій з онуком моїм змагаються в доблесті нині».

Стоячи обіч, сказала йому ясноока Афіна:

«Сину Аркесія, між товариством усім найлюбіший!

Зевсові-батьку й дочці ясноокій його помолившись,

Списом своїм розмахнись довготінним і з силою кинь ним».

520] З словом цим міці йому надихнула Паллада Афіна.

Зевса великого доньці він щиро тоді помолившись,

Списом своїм розмахнувсь довготінним, і з силою кинув,

І в міднощокий шолом Евпейтові прямо улучив.

Списа не стримав шолом - пройняло його міддю навиліт.