Слава ЗСУ!

Разом з тим, я відчував гостру потребу в їжі та відпочинку і після ночі в танку та гнилих яблук, до того ж, згодом виблюваних, розумів, що це мабуть краще, на що я міг розраховувати. Тому, попри бридливість всього довкола, я все це приймав як вимушену необхідність. І я не хотів видавати своє справжнє відношення до баченого і прагнув завоювати прихильність свого раптового спасителя, якого до всього я ще й побоювався.

Дуже скоро господар примостився з іншого краю столу, всівшись на брудну лежанку, очевидно використовувану ним для сну. На столі з’явилась одна з каструль з ячною кашею всередині, хлібина з відірваним краєм, а також тарілка порепаних квашених помідорів. Сергій Леонідович простягнув мені дюралюмінієву ложку, попередньо витерши її гидкою на вигляд ганчіркою, що лежала на столі і доки іншою ложкою він відколупував з каструлі шматок холодної каші, я подався вперед, ніби захоплено розглядаючи вміст каструлі, а сам тим часом протер цю ж ложку об свої не гірш забруднені штани.

Каша виявилась неймовірно смачною, попри те, що була нерозігрітою, а їсти її доводилось фактично руками, попередньо відколупуючи необхідні шматки ложкою. Смак вражав цілим набором збалансованих між собою спецій, а в крупі траплялись невеличкі шматки м’яса.

М’ясо було смачне. Я не міг визначити його походження і розумів, що не хочу про це знати.

Їли мовчки; піп лише один раз відігнав від столу собак, що стали проявляти настирливість і ті відразу відійшли в дальній куток кімнати, всілися на простелене рядно та висолопивши язики стали жадібно поглядати на нас. Намагаючись не зловживати гостинністю, я поклав ложку на стіл, побачивши, що вміст каструлі майже зник, але господар дав зрозуміти, щоб я все доїдав, а сам заходився заварювати відвар з якихось гілочок, які він наламав в емальований кухоль. Я був йому дуже вдячний за це і швидко доїв залишки каші.

Налитий в алюмінієвий кухоль напій був гарячим і терпким; сьорбнувши його кілька разів я відчув пухир на внутрішній поверхні нижньої губи.

• А ви й справді піп? Ну, тобто, священник? – вирішив я порушити мовчанку, яка починала гнітити.

• Я? – на мить поринувши в думки обізвався Сергій Леонідович, - я ні. Батько мій був. Далеко звідси. А я…

Запала тиша, яку порушувало собаче плямкання в кутку кімнати. Мені здалось, що я торкнувся якоїсь неприємної теми і моя ніяковість лише посилилась. Але за якусь мить він обізвався знову:

• В Індії з давних давен люди поділяються на касти у відповідності до свого соціального походження. Є вищі касти, є нижчі. Але є також позакастові верстви населення, так звані недоторкані. Оце я. Тут є менти і бандити, працівники і саботажники, трапляються навіть такі випадкові люди як ви. А я не належу до жодної з цих категорій. Я – недоторканий.

• Тобто? – запитав я, коли він замовчав вдивляючись кудись на піч, що гуготіла після свіжої порції палива.

• Я збираю вбитих людей і ховаю їх тут неподалік за християнським звичаєм. А що читаю молитви і маю такий вигляд, - вказав руками на бороду, - мене й прозвали попо́м.

«Так ось воно що!» – подумав я і відчув на душі полегкість. Тепер мій найперший в Індастрізі кошмар, що постійно переслідував мене в думках знайшов врешті своє логічне пояснення і замість незрозумілого маніяка-некрофіла з’явився порядний дивак, що віддає замордованим останню шану. А піп тим часом повернувся до мене і з якоюсь змовницькою посмішкою додав: