Слава ЗСУ!

Піп сидів біля печі і діловито вовтузився з моєю гвинтівкою. Її деталі лежали в нього під ногами на розгорнутій газеті, в той час як він сам витирав ствол промасленою ганчіркою. Я не мав навиків поводження зі зброєю, але одного зосередженого вигляду Сергія Леонідовича було достатньо, щоб зрозуміти, що він все робить правильно.

• Небезпечно, Сергію, із зарядженою гвинтівкою ходити. Треба на запобіжник ставити, - промовив він, побачивши, що я прокинувся і ніяк не знітившись від того, що я застукав його за копирсанням з моєю річчю.

Я не знав, що відповісти, оскільки мені навіть не було відомо, де у гвинтівки цей запобіжник і як ним користуватись. До того ж, мене хвилювало те, як несподівано я відключився і тим самим втратив контроль над ситуацією, цілком потрапивши під владу незнайомої мені людини. Мозок обпекло гарячковим усвідомленням того, що я очевидно знову потрапив у якусь пастку і мене як заціпило. Я мовчки роздивлявся все довкола і намагався помітити хоч якісь зміни, але все залишалося таким, як і раніше. Мені здалося, що голос попа́ змінився, перетворившись із запопадливого на дещо владний. Я навіть припустив, що раніше він мене побоювався через те, що я був зі зброєю, а зараз, коли він нею заволодів, я дізнаюсь його справжнє єство.

Ніби почувши мої думки він опустив рушницю і метнув на мене пронизливий погляд з-під кошлатих брів.

• Що з Митько́м? – запитав не відриваючи від мене погляду.

• Немає Митька – відповів я так само дивлячись йому у вічі.

Піп мовчав, просвердлюючи мене поглядом і за мить я був змушений відвести очі в бік. Я піднявся з лежанки відчуваючи легке запаморочення, але прагнучи бути на одному рівні зі своїм співрозмовником. Не вдаючись в усі подробиці я розповів, як тікав від примусових робіт в місто і як Митя шугонув за мною зі схилу кар’єру.

Закінчивши свою уривчасту оповідь і намагаючись продемонструвати спокій та відсутність необхідності будь-що приховувати чи доводити я нахилився до кросівок і став їх неспішно взувати. Сергій Леонідович продовжував мовчати, в той час коли я, стиснувшись в готовий до швидких дій згусток енергії, продовжував відстежувати будь-які зміни в його поведінці, залишаючи в полі бокового зору його ноги, які я міг бачити з свого нижнього положення.

• Царство небесне, – врешті промовив він і коли я підвівся, то побачив, що він хреститься поринувши поглядом крізь мене.

Я продовжував мовчати, відчуваючи, що ситуація дещо розрядилася, але і надалі не знаючи, як мені діяти.

• Відмучився сердешний, - додав піп, поглянувши на мене і продовжуючи утримувати в руках розібрану гвинтівку.

• Мені треба йти, - врешті почав я, коли він вийшов із заціпеніння і знову повернувся до зброї впевненими рухами збираючи її до купи.

• А я відразу впізнав цю гвинтівку. Хотів звісно пересвідчитись, але був майже впевнений.

Піп знову звернувся до мене, поставивши гвинтівку на кольбу та утримуючи за цівку правою рукою.

• Кажуть, Митя завжди такий був, але це неправда. Він на копальнях збожеволів. Він в спецміліції служив. До кризи ще. Тоді це був зовсім інший підрозділ. Не знаю, як там сталося, - кажуть різне, - нібито Митя перейшов комусь дорогу чи став небажаним свідком чогось такого, - піп махнув правицею кудись в бік. - Насправді, думаю, це був банальний напад якихось відморозків. В ті часи такого теж вистачало і Митя, чи його службова діяльність тут зовсім ні до чого. Та як би там не було, хтось замордував його дружину і маленьку доньку. Він саме повернувся додому і знайшов їх у ванній кімнаті. Брехати не буду, - не бачив, - але кажуть тіла були дуже понівечені, а вся квартира заюшена їх кров’ю.