Слава ЗСУ!

Стежина, якою я рухався, давно ніким не використовувалась і окрім гілок дерев, які стирчали з обох боків заважаючи руху, була щільно вкрита густою травою, поверх якої знаходилось багато опалого листя та сухих гілок. Хоч я і намагався рухатися якомога тихіше, все ж під ногами раз за разом щось тріщало, виразно віддаючись, як це зазвичай у подібних випадках, в зовсім недоречній тиші лісу та в напружених до болю барабанних перетинках. До того ж, мій рух не можна було назвати скрадливим ще й тому, що попереду вже маяло якесь просвітлення між деревами і я розумів необхідність діяти на випередження, хай навіть і не усвідомлюючи до пуття, що саме маю робити.

• Ану подивись, шо там, - почувся все той же голос і нарешті я збагнув, кому він належить.

Дерева розступалися за якихось п’ять метрів попереду від мене, коли я побачив в утвореному отворі хлопця, що супроводжував мене до слідчого Ігнатенка Р. Б. Він знаходився на освітленій галявині і мав ті ж самі світло-сині джинси та коротку коричневу шкіряну куртку з пасом. Якийсь час він мене не бачив, а я в свою чергу, навіть на якусь коротку мить остовпів, бо ж перед цим чув голос зовсім іншої людини, яку і очікував побачити.

Тікати було неможливо, а залишатися на місці означало остаточно втратити контроль над ситуацією, тому в наступну секунду я вже направлявся йому назустріч спрямовуючи на нього свою зброю. Зрештою він теж мене побачив і замішався, як і я до цього. Побачивши направлений на нього ствол гвинтівки він інстинктивно підняв руки вгору і зробив крок назад. Опинившись на галявині, я побачив метрів за десять позаду від нього білий позашляховик «Нива» біля водійських дверцят якого в блакитній сорочці та опущених до самих щиколоток штанях знаходився Скирда. Він стояв лівим боком до мене і гнівно роздивлявся мене, повернувши голову на кремезній шиї. На мить мені здалося, ніби моя поява навіть не була для нього несподіванкою від чого мені перехопило подих. Отримавши порцію «мурашок» під шкірою голови я не відразу помітив дівчину, що сиділа перед Скирдою навколішках і яку він утримував за волосся своєю правицею.

Та в наступну мить мною керував вже мій адреналіновий двійник, як це бувало і раніше в найкритичніші моменти життя. Паніки чи розгублення не було взагалі. Коли хлопець з піднятими руками зробив ще один крок назад я в досить різкій формі наказав йому лягти обличчям на землю, впіймавши себе на думці, що не впізнаю свій голос, а фраза, яка вилетіла з моїх уст, не була попередньо прокручена в моїй голові.

• Шо ти тут робиш? – нарешті обізвався Скирда відпускаючи свою бранку та хапаючись за ручку дверцят автомобіля.

• Стій, - закричав я, картаючи себе за те, що мій окрик на виході із засохлого горла все ж зламався і прозвучав якось пискляво.

Та здається, ніхто на це не зважав крім мене. Скирда завмер, задерши руки догори та демонструючи свій обвислий член. Він споглядав мене, очевидно вивчаючи серйозність моїх намірів та зважуючи всі «за і проти». Скориставшись цією заминкою русява дівчина з розмазаними патьоками крові на обличчі та розірваним одягом на грудях швидко скочила на ноги і побігла кудись в ліс. На вигляд їй було не більше вісімнадцяти років.

• І що тепер? – заговорив Скирда, опускаючись до штанів.

«Все, - подумав я, - я схибив». По удавано спокійним рухам Скирди я зрозумів, що він склав такий-сякий висновок щодо мене і зараз намагатиметься оволодіти ситуацією. Мабуть в душі я і не розраховував на інше, об’єктивно оцінюючи його лідерські якості та підсвідомо занижуючи свої можливості протистояти йому.