Слава ЗСУ!

А ще в мені прокинулися відчуття, які я пережив до цього у міліційному відділку. Десь в потиличній частині моєї голови щось глухо тенькнуло, на мить послабивши фокус та наповнивши тіло легким тремором. Безперечно це був страх: сліпий і нещадний.

• Стій, - прохрипів я, відчуваючи, якими слизькими від поту стали дерев’яні частини гвинтівки під моїми холодними пальцями.

• Ага – почувся голос Скирди, з якого так і лилась зухвалість.

Зрештою він повністю себе опанував, що не можна було сказати про мене. Відчуваючи важкість зброї, яку я утримував напоготові до стрільби, вперши її прикладом в плече, я опустив гвинтівку на рівні грудей, продовжуючи її спрямовувати в Скирду. А той, в свою чергу, неспішно натягнув штани, потім вдруге нахилився до землі підбираючи зв’язку ключів, що випала з кишені та ігноруючи мої застереження поклав їх в салон автомобіля через опущене скло дверцят.

• Ще крок і я стріляю, - знову я почув свій верескливий голос і помітив (чи може мені це здалося) посмішку на обличчі Скирди.

• Та чого ти? – Скирда застібнув матню і з невинним виразом обличчя підійшов до передньої частини автомобіля, де на капоті лежав його верхній одяг.

Я стояв як вкопаний, знову піднявши гвинтівку до плеча, однак розуміючи, що зі Скирдою такої демонстрації зброї замало і що саме в цю мить настає момент істини: або-або.

«Діяти? Стріляти в цього покидька? Убити його на́хрін! Але ж… А як нічого не вийде? Якщо патрон негодний? До речі, в мене лише один патрон! А що буде, коли…».

Але вир думок, попри всю багатолінійну бентежність та важке емоційне напруження зник в одну коротку мить, коли Скирда дуже несподівано зробив напівоберт в мою сторону викидаючи при цьому вперед на витягнуту праву руку короткий пістолет…

…І в цей самий момент лісову тишу прорізав грім пострілу, а я відчув різкий біль в правому плечі…

…Біль, від потужного удару прикладом через віддачу зробленого мною пострілу.

Але ще за мить до цього я побачив, як Скирда, продовжуючи свій поворотний рух, різко зігнувся у поясі і почав осідати на землю. Пістолет з його руки випав на землю, але він навіть не зважав на нього. Ліворуч від мене почулось скавуління і я згадав про хлопця, якому перед цим наказав лягти на землю.

• Лежати, - задерев’янілим язиком наказав я йому, а сам став підходити до Скирди, продовжуючи спрямовувати на нього гвинтівку з порожнім магазином та намагаючись не проґавити жоден рух з його боку.

Однак я розумів, що це зайве. Скирда напівлежав спираючись на передній бампер «Ниви» розкинувши руки і ноги. Здавалось він взагалі втратив здатність рухатися. Його сорочка на животі була заляпана темною кров’ю та неперетравленими рештками їжі серед яких (загострене сприйняття в безкінечно розтягнутому проміжку часу фіксувало найменші дрібниці) я впевнено розрізнив гречану крупу. В повітрі дуже чітко відчувався запах блювоти. Чомусь мимоволі я став пригадувати епізоди поранення в живіт, які міг бачити в художніх фільмах, і зрозумів, що те, що відбувалося на моїх очах не мало нічого спільного з побаченим на екрані. Характерний сморід та розкиданий вміст шлунку не видавались ні героїчними, ані тим більше крутими.

А Скирда між тим дивився кудись поверх дерев навіть не помічаючи мене. Його дихання було швидким і поверхневим. І при цьому, його ледве було чути.