Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Обома руками попереду себе як і раніше я тримав швабру. При цьому попри викликаний шоком хаос думок (а може завдяки йому) в голові крім іншого знову замаяла думка про кумедність мого вигляду і про те, як би мене зараз сприйняли сторонні глядачі, які (а раптом?) могли б очікувати на мене у кінці цієї доріжки біля головної вулиці.

А що, як все це жарт? Якийсь жорстокий розіграш, чи неймовірне реалітішоу? Ні, ну справді, хіба все це може бути наяву?

Що ж, заради повернення у звичну для мене реальність я навіть згоден виглядати придуркуватим. На мить я навіть уявив, як за черговим витком повороту спалахнуть софіти, заплескають у долоні десятки глядачів і у супроводі об’єктивів телекамер до мене підійде дотепний ведучий з мікрофоном…

…А мій автомобіль виявиться цілим і неушкодженим…

Проте, на виїзді до автошляху нікого не було. Натомість вздовж проїзної частини на електроопорах ввімкнулося світло, яке досить рівним сяйвом освітлювало не лише дорогу, а й широкий тротуар, розташований через смугу пожухлої трави. Це вмить отверезило. Я вийшов на тротуар, без вагань повернув праворуч і пішов далі вглиб міста.

Поступово відчай і злість почали змінюватись отупінням, загальним виснаженням. Я йшов лише для того, щоб йти; для того, щоб ходою, - багато разів повторюваним фізичним порухом, зібрати свої думки «до купи», або навпаки, щоб «провітрити» голову, вивільнивши надлишок емоцій. До того ж, інстинктивно я відчував якусь небезпеку і хотів забратися якнайдалі від місця зупинки біля кафе «Молодость». Я був певен, що у будь-якому випадку безмежжя промзони має колись закінчитися, адже має знаходитися десь і адміністративний центр міста та житлові будинки.

А також, - відділення міліції, бо тепер я маю ще й власну причину звернення до правоохоронних органів.

Кілька разів я зупинявся, озираючись навкруги, але в цілому місцевість залишалася незмінною: пряма дорога з тротуарами обабіч все тяглась вперед поступово зникаючи в легкій поволоці туману; далі, ліворуч і праворуч, - контури неосвітлених будівель. Безумовним плюсом цієї вимушеної пішої подорожі було те, що не зважаючи на темряву, яка так швидко опустилась на місто, вулиця досить добре освітлювалась ліхтарями.

4

Так, занурившись в свої думки та монотонну ходу, я відразу й не звернув уваги на голоси людей, які заледве доносились десь з-за чагарників по правій стороні. Я не міг вирізнити ні їх кількість, ні тим більше зміст розмов. Одне було зрозуміло: мало місце певне скупчення людей, які неголосно спілкувалися між собою. Намагаючись проаналізувати нову інформацію я майже відразу відчув і запах диму, а за непролазними чагарями мені навіть привиділись відблиски вогнища. Однак, що там відбувалося насправді, я не міг ані розгледіти, ані визначити на слух. Певно, що нічого загрозливого для мене там не діялось; схоже було на те, що люди просто відпочивають біля багаття.

З іншого боку, непокоїла думка про те, що о цій порі та ще й в такому місці так можуть відпочивати хіба безхатченки чи якісь злодії і що можливо ці люди причетні до знищення мого автомобіля.

А ще зринув свіжий спогад про чоловіка, який безтурботно витягав з ями трупи. «Ні, - думав я, - тут і справді діється щось погане, щось зовсім неправильне, а тому я повинен бути дуже обережним, щоб не занапастити себе ще більше».

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!