Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Тому далі тротуаром я став просуватися м’якими, повільними кроками, ніби крадучись, а мій погляд був постійно прикутий до заростів бур’яну, за яким по всьому знаходився людський осередок. Я навіть зловив себе на тому, що затамував подих, хоча звісно, все це було зайвим, адже я знаходився на значній віддалі, щоб мене звідти хтось міг помітити.

Але з мого боку це була не так пересторога, як реакція на отриману інформацію. Мені конче було потрібно визначитись: можу я підійти до цих людей і попросити у них допомоги, чи мені взагалі не варто до них наближатися і викривати свою присутність. За все моє коротке перебування в Індастрізі це було чи не найперше таке скупчення людей і хтозна, як скоро та ще й серед ночі я зміг би знайти інших мешканців міста. Однак, за наявності сумнівів у своїй безпеці, я б радо їх оминув і продовжив свій невизначений шлях на самоті.

Та прислухаючись до найменших звуків, які я був здатен вловлювати, страхи поступово притлумлювалися. Не знаю чому, та я був впевнений, що це все ж не розбійницький шабаш і не місцеві алкоголіки. Я відчував, що тут зібралися звичайні, ба, навіть порядні, люди; хтось, кого тут, ще з невідомих мені причин, об’єднують спільні інтереси та труднощі. Внаслідок цілоденної самоти хотілося вірити, що в цій компанії людей до мене віднесуться з розумінням, допоможуть порадою, врешті - обігріють.

А в уяві вже малювалось запашне м'ясо на рожні, як в фільмах про середньовіччя. Я все більше впевнювався в спокійному характері спілкування людей, в буденності того, що між ними відбувається.

Просуваючись далі я дійшов до стежки, яка праворуч від тротуару заглиблювалась в кущі та, імовірно, вела до дивного товариства. Я зупинився. Ну ось, було зрозуміло, що прийшов час вирішувати «або - або». Після всього пережитого це було більше, ніж проста цікавість. Я був морально і фізично виснажений, зголоднів і потерпав від холоду. За весь час своєї ходи я нікого не зустрів і не мав можливості запитати дорогу.

Тому, я вирішив звернути на цю стежку і наблизитись до нічної компанії. «У гіршому випадку, - думав я, - що з мене взяти, якщо я вже й так пограбований?».

Я несміливо пішов у новому напрямку і через деякий час чітко побачив попереду відблиски багаття. Стежка була досить вузька, звивиста і темна, тому в заростях, що значно перевищували мій зріст, майже не проглядалась. Я йшов навмання, з простягнутими вперед руками, але постійно спотикався і раз-у-раз наривався на якусь рослинність то з одного, то з іншого боку. Інколи мені взагалі здавалось, що я збився з шляху і продираюсь бур’янами, але вмить по тому попереду з’являвся простір, а під ногами - відчуття впевненої твердості. А ще, чим далі тим певніше, я наближався до вогнища і через деякий час вже чітко бачив і саме багаття і людей, що знаходились біля нього.

Так, з правого боку біля вогню на якихось імпровізованих підмостках сиділо чотири чи п’ять чоловік: вони розмістились рядком так, що я бачив лише крайнього від себе, - решта знаходилась далі за ним. Одна жінка підійшла до багаття з протилежної від мене сторони і щось підкинула у вогонь. Далі за нею я бачив ще кілька, здається жіночих постатей. Мабуть там були якісь намети, хоча за полум’ям я нічого достеменно не міг роздивитись. З іншої сторони вогнища, тобто, з мого боку, на землі було накидане паливо: уламки дерев’яних дошок, якісь дрючки тощо. Лівіше від цієї купи лежали складені один до одного торби та рюкзаки з різним спорядженням. Все побачене не створювало уявлення, нібито це звичайні туристи, які зупинилися на нічліг. З різнобарвного одягу незнайомців, з їх речей, що без перебільшення використовувались досить тривалий час, з чогось невловимого в їх поведінці складалось враження, що це місцеві люди. До того ж люди, позбавлені власних осель, які вони безумовно колись мали.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!