Слава ЗСУ!

Роздивляючись цих людей на віддалі я прийняв остаточне рішення наблизитися до них. Я навіть покинув швабру, яку тривалий час не випускав з рук (хоча про всяк випадок спробував запам’ятати місце, де вона залишилася). Та лише я зробив кілька кроків вперед, як раптом позаду себе, очевидно з дороги, від якої на той час я вже віддалився, я почув звуки переносної радіостанції: буквально два клацання, ніби хтось вмикав її на виклик, та невеликий шум, який швидко був стишений. Майже відразу за цим, - стриманий чоловічий голос, ніби хтось навмисно говорив здавлено тихо. Слів розібрати я не міг.

Я відразу відчув небезпеку: передчуття чогось такого, що ось-ось має статися, але не міг визначити, чого саме мені слід остерігатися, та як, в зв’язку з цим, діяти.

Я знаходився приблизно посередині між тротуаром, який я полишив, та чоловіками біля вогнища і останні не могли чути того, що чув я. Але майже відразу вони всі попідхоплювались і в цей момент з лівої від вогню сторони з кущів до них вибіг ще один, якого я раніше не бачив.

І тут несподівано тишу розрізав різкий жіночий крик, що відразу ж потонув в коротких автоматних чергах. Я інстинктивно опустив голову і нахилився вперед, ледь зігнувши ноги в колінах, але не міг зрушити з місця і відірвати погляд від того, що відбувалося. А тим часом чоловік, який щойно з’явився з-за кущів, якось неприродньо закинув вперед праве плече, а його голова, здається, вибухнула в повітрі і, ніби на мить розмилась в просторі. Наступної миті він вже впав обличчям і руками прямо у вогонь, і я, мов зачарований, дивився, як його права нога, зігнута в коліні, ритмічними рухами почала відгортати землю ступнею назад, немовби лежачий намагався ще глибше зануритись в жар полум’я.

Але не зважаючи на моє заціпеніння, події розгорталися миттєво, накладаючись одна на одну в жахливий калейдоскоп. Майже одночасно з чоловіком, в якого «вибухнула» голова, на землю упав один з чоловіків що знаходився праворуч від вогнища. Він тут же спробував підвестись і навіть став навкарачки; утримуючись правою долонею за бік, якось натужно завив в ніс, спробував в такій позі відповзти на колінах подалі від вогню, але спираючись на одну ліву руку швидко втратив рівновагу, знову завалився на бік і далі, розпластавшись на спині, ліву долоню заніс над головою, немов намагаючись захиститись від уявного нападника. Інші кинулись в розсипну кудись праворуч.

Жінок я спочатку взагалі не бачив, хоча несамовите верещання котроїсь між рідкими пострілами не припинялося ні на мить. Та враз там, за багаттям пролунав вибух і в одну мить до неба зметнувся стовп вогню, який майже так само швидко і щез. Крик жінки зник, зате з лівої сторони в кущах хтось нецензурно вилаявся і ось звідти у відблисках полум’я один за одним стали з’являтися чоловіки в чорному однострої з автоматами напереваги. Вони з обережністю підходили до багаття, озиралися, але там, за виключенням чоловіка у вогнищі, права нога якого тепер лише злегка посмикувалась, та пораненого, що лежав на спині і ніби марив, - більше нікого не було.

Один з автоматників, імовірно головний, не звертаючи увагу на чоловіка у вогнищі, підійшов до лежачого горілиць і, роздивляючись його, неспішно відсунув автомат на ремені за спину, розстебнув на поясі кобуру, дістав з неї пістолет, задерши догори ствол, діслав патрон до патронника, навів зброю на людину і спареним пострілом послав дві кулі пораненому прямо в голову. Відразу по цьому десь із заростів знову почувся здавлений жіночий плач-підвивання.