Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Обережно я поклав голову жінки на землю та повільно підвівся. Десь недалеко було чутно голоси людей в одностроях, які вже не намагалися приховувати свою присутність. Але я також пам’ятав, що незнайомець, який застрелив жінку, залишився десь біля вогнища та наказав іншим чекати на нього. Можливо він вирішив щось перевірити і зараз буде повертатися назад тією ж самою стежкою. Тоді він вже точно все зрозуміє!

Що робити? До вогнища мені неможна, бо там – він. Назад на дорогу теж, бо десь там його люди (очевидно до вогнища від дороги веде ще й інша стежка, якою вони і наскочили, а потім так само відступили назад після розстрілу).

Що ж далі?

Хвилі різкого головного болю поступово перейшли в тупий біль. До того ж паніка і розпач заважали тверезо мислити. Раптом за якийсь метр від місця, де на мене наскочила нині мертва жінка я знайшов невеликий прохід праворуч і врешті звернув зі стежки. Проте, даний лаз був сильно заплутаний гіллям кущів, в зв’язку з чим моє просування на тлі безвітряної погоди видавалось занадто шумливим. Опустившись до самої землі я, по суті, заповз під віття, де став пробиратися глибше між стовбурами чагарів, намагаючись тамувати подих і періодично зупиняючись та болісно вслухаючись навкруги кожного разу, коли піді мною тріщали гілки чи шелестіло віття.

Аж раптом я знову почув голос незнайомця, але вже геть здаля. Через певний час потому, - шум двигуна автомобіля та виск тормозних колодок. Потім звук роботи двигуна поступово віддалився і зрештою зник. Запала повна давучка тиша і лише серце гучно гупало по барабанним перетинкам. Було очевидним, що група автоматників поїхала.

Я ще деякий час вичікував в кущах, намагаючись вловити хоч якісь звуки, які б могли свідчити про чиюсь присутність поблизу. Я був певен, що більшість людей, які на початку знаходились біля вогнища, все ж змогли врятуватись.

Але хто вони? І хто ті, що в них стріляли? Якщо перших і можна було назвати волоцюгами, то як назвати інших? Аж надто своїми одностроями, навичками, субординацією та координацією своїх дій вони були схожі на урядову воєнізовану організацію. Але ж те, що відбулось, жодним чином не нагадувало облаву чи захоплення злочинців. Люди біля багаття не чинили опору і вели себе абсолютно мирно. Між тим, їм не пропонувалося здатися, а пораненим не надавалась медична допомога. Це була цілковита бійня. І через це, відчуваючи присмак несправедливості, я був на стороні потерпілих, хоч і не знав, хто вони такі…

А над чагарниками повіяв холодний вітер, який знову нагадав мені і про холод і про моє незавидне становище. Десь здаля, ніби тупим ножом по незагоєній рані, полосонув спогад про автомобіль…

І ще чомусь зринула думка про те, що я більше ніколи не виберусь з цього триклятого міста.

5

«Ні, розкисати неможна. – Зри́нув внутрішній голос розсудливості. - Тільки не тут і не зараз». Майже повністю опанувавши себе, я став вилазити на стежку, намагаючись і надалі зчиняти якнайменше шуму, але вже не так обережно. Десь в голові ввімкнулась холодна розважливість і мозок у пришвидшеному режимі аналізував неймовірні обсяги отриманої інформації та, прораховуючи можливі варіанти розвитку подій, намагався виробити загальну стратегію всіх моїх подальших дій.

Зокрема, наприклад, я усвідомлював, що попереду, ліворуч біля виходу з лазу, знаходиться труп жінки, який до цього часу вже мабуть закляк і став зовсім холодним. Я відчував щось схоже на бридливість, боявся ненароком доторкнутися до мерця у темряві і бажав за будь-що його оминути. Тому, опинившись на стежці, я навіть не глянув у той бік, а відразу піднявся на повний зріст і, повернувши праворуч, попрямував до вогнища, яке в цей час вже майже перегоріло і кидало навкруги лише дуже мляві відблиски, неспроможні належним чином освітити місцевість, на якій я знаходився.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!