Слава ЗСУ!

Ближче до вогнища я відчув запах горілої людської плоті. Тобто, - я радше здогадався, що означає цей запах. Якась неймовірна первісна цікавість підбивала підійти ближче до того місця, де головою в багатті лежав труп людини. Я лише кинув оком в той бік і в зрадливому блискоті жару кострища мені на мить привидівся повільний рух ніг людини, чиї голова, плечі, лопатки і руки до ліктів обвуглились і продовжували тьмяно горіти. Але, звісно, це був лише розблиск вогню і моя маячня. Зовсім поруч, з правої сторони я розгледів дерев’яні ящики на яких лежала дошка-сидіння. Тут же долі лежала купа сухих гілок та дерев’яних уламків, які громадою підкидались у вогнище. Далі вгадувались контури трупа, який лежав на спині.

Тут все було саме так, ніби я раніше спостерігав цю картину в кіно чи навіть у поганому сні, а тепер сам переконувався в її реальності наяву. Якимсь неймовірним чином я потрапив в цей дурний сон чи в цю кінострічку, а пережитий шок лише чіткіше відділяв мою містичну мандрівку від реального життя.

«Життя яке було до розстрілу людей. Чи до того безхатченка, який безтурботно витягував трупи з сміттєзвалища? Ні, все почалось раніше!». В голові раптом сплив образ задертого кудись у безвість віадука при в’їзді в місто.

«А що, як все це дійсно сон?» – ні на що не надіючись, а лише потураючи миттєвому пориву я вщипнув себе за ногу. «Ні. А що, якщо це якийсь хворобливий стан, скажімо, - кома? – зринула інша думка, - Що, як я зараз блукаю десь в паралельних реальностях, тоді як насправді моє фізичне тіло лежить десь знерухомлене внаслідок якогось нещасного випадку, автомобільної аварії, наприклад?».

Я замислився, згадуючи все, що зі мною відбувалося на шляху до Індастріза, але нічого критичного, що б могло свідчити про якусь небезпеку так і не згадав.

«Ні, - підсумував я, - треба мислити раціонально. Це все, що мені зараз залишається».

Для початку я вирішив остаточно заспокоїтись і зібратися з думками. Я підкинув дрова у вогонь: затримуватись, а тим більше залишатися тут на ніч я, звісно, наміру не мав. Але й поспішати, коли небезпека вже минула, я також не хотів. Мені треба було озирнутися навкруги, а для цього було потрібно більше світла. Доки вогонь розгорявся наново, я почав трішки відігріватися. Майнула думка, кудись в бік відтягнути з вогню повільно палаючий труп. Але ця маніпуляція видалась мені ще більш гидливою, ніж вдихання запаху його горіння та, власне, саме усвідомлення його перебування поруч у вогні, яким я гріюсь. Невгамовний мозок продукував бурхливу уяву і у випадку хоч якогось контактування з цим трупом (а отже і його невільного споглядання), - обіцяв тривалі нічні жахіття.

Та мені він і не заважав, а дрова я підкинув ближче до своєї сторони. Зігрівшись я став обходити багаття праворуч, між полум’ям та розпластаним на спині трупом добитого в голову чоловіка. Я намагався не дивитись на нього, та очі все ж ніби проти волі ковзали в той бік. У відблисках полум'я я бачив голову останнього з деформованим вглиб обличчям, на якому годі було щось вирізнити.

З протилежної від стежки сторони, де я бачив жінок, я очікував знайти й інші трупи, проте більше мертвих тіл я не побачив. Натомість, долі я виявив невелике заглиблення в землі з радіальними променями-подряпинами направленими увсебіч. Навкруги були розкидані рештки та уламки всілякого начиння: можливо якогось примітивного кухонного приладдя, посуду тощо. Я зрозумів, що це і є місце вибуху, який я спостерігав зі стежки на початку розстрілу.