Слава ЗСУ!

Так, - Sens з найдешевшою комплектацією. Та в будь-якому випадку, це нове авто з салону, а не якась вживана іномарка. До того ж, за кермом, як ніколи раніше, вірилося, що в мене все ще попереду; що я знаходжусь на порозі справжнього злету про який я стільки мріяв. Я був певен, що моє нове призначення це не що інше, як знак крутих змін в житті, змін на краще…

Гарчання позаду поступово наростало і ось в дзеркалі заднього виду я вже бачив старий МАЗ з автоцистерною в мареві кіптяви. Рухаючись розбитою дорогою зі швидкістю не більше десяти кілометрів за годину, я прийняв праворуч і продовжив ста́ранно оминати глибокі ви́боїни. Проте ближче до узбіччя вони ставали ще більшими, а місцями навіть щетинилися арматурними прутами.

МАЗ позаду також здійснював химерні маневри займаючи майже всю проїзну частину, проте робив це на значно більшій швидкості і, здавалося, навіть не помічав мого легковика.

Я був змушений зупинитися, позаяк попереду на шляху зяяла справжня вирва, наїжачена по краям гострими уламками бетонної плити, а з лівого боку, в черговому маневрі з загрозливо малим інтервалом між автомобілями здійснював свій обгін МАЗ. Водій вантажівки вивернув кермо круто ліворуч і на якусь мить мені здалося, що його задні колеса ковзнуть по лівій стороні мого автомобіля. Мене аж заціпило в нервовому напруженні. Новенька машина в поєднанні з вбитою дорогою і невеликим водійським стажем були причиною, яка вже не вперше притуляла мене до краю проїзної частини. «Та й до чого тут водійський стаж? – думав я. - Хіба моя власна розважливість може убезпечити від нерозважливості інших учасників руху?».

Усвідомлення цього разом з сопливим днем дивним чином контрастувало з ейфорією придбання машини і призначенням мене на нову посаду. Непривітний пейзаж за вікном тиснув на мі́зки, поступово опаскуджуючи загальний настрій та притлумляючи все те позитивне, що я очікував від цієї поїздки. Натомість, автоцистерна, що поривчастими рухами вгору-вниз, а іноді, якось перекошуючись по діагоналі, описувала складні криві, стала віддалятися і нарешті щезла геть. Я знову залишився сам-на-сам зі своїми думками.

2

Пропозиція нової посади з’явилася раптово. Фактично, це було підвищення з дрібного економіста в управлінні продажу до головного економіста дочірнього підприємства корпорації. От тільки ця «дочка» знаходилась у чорта на куличках.

В Індастрізі.

Я ніколи раніше не був у цьому місті, а також не знав нікого особисто хто б його відвідував.

Якось дивно, але я раніше навіть не чув про Індастріз. Принаймні в дитинстві.

Індастріз виник раптово кілька десятиліть тому. Спочатку на місці заснування міста зовсім несподівано були виявлені величезні поклади залізної руди. Пізніше виявилось, що це одне з найбільших у світі родовищ, до того ж, з багатим вмістом заліза. Так з’явився найбільший у Східній Європі гірничо-збагачувальний комбінат та, відповідно, соціальна інфраструктура для його працівників. Школи, магазини, лікарні, місця громадського харчування… Все з’являлося одночасно, «з нуля». В місто потяглися тисячі заробітчан, а по факту - нових мешканців, що потребувало відповідного будівництва нових житлових мікрорайонів та тисяч нових квадратних метрів недорогого житла. Поступово поруч стали з’являтися інші індустріальні гіганти (в першу чергу підприємства металургійної обробки), що в свою чергу знову потягло за собою наплив нових жителів. Місто стало розростатись дуже швидкими, здавалось, неконтрольованими темпами не встигаючи за ростом попиту на житло та питаннями благоустрою…