Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• Пєтро́вна, приніма́й бродя́гу.

Жінка підперши руки в боки нічого не відповіла, а лише стала пильно роздивлятися мене як якийсь товар на невільничому ринку. Мені було ніяково від її прямого і осудливого погляду. Продовжуючи свій рух невпевненого еквілібриста я наприкінці шляху навіть оступився, послизнувшись ногою на черговому шматку цегли та трішки зачерпнувши носком застояної води. Петрівною виявилась повна жіночка років п’ятдесяти з великим животом, що ніби розпливався на її боки і сідниці, та непропорційно худими ногами і руками. Вона мала кругле, дещо азійське обличчя з примруженими очами-щілинами, над якими нависали одутлі повіки, масивними щоками та маленьким ротом-рисочкою з майже відсутніми губами. Голова жінки була туго запнута в якусь хустину і це, разом з відсутністю будь-яких зморшок, створювало враження, ніби шкіра її обличчя була таким чином стягнута позаду. Жодних натяків на косметику. Одягнута була в просторі спортивні штани, зібрані біля щиколоток резинкою, та таку ж спортивну олімпійку з написом великими буквами SESSIONS через обоє полів на її масивних, випуклих грудях. Нижче вона була оперезана брудним фартухом, що в цілому надавав їй якийсь лихий вигляд.

Я врешті завершив переправу і під незмигним поглядом жінки вийшов на сухе місце поруч біля неї і Чєлєнтана. Але її, здається, нічого не бентежило і вона продовжувала оглядати мене тепер вже впритул. Намагаючись продемонструвати свою щирість я також відкрито поглянув їй в колючі щілини, однак не витримавши пронизливого погляду, відвів очі на Чєлєнтана. Той, якось знітився, ніби зрозумівши хибність свого вчинку і очікуючи осуду (чи присуду) за свою помилку. Моя ж ніяковість стала переростати в тихе обурення. Я розумів, що ця жінка має тут якусь вагу і що принаймні Чєлєнтан відверто її побоюється. Але що мені до того?! Я знов повернувся до неї, але в цей момент вона сама після тривалої паузи звернулась до Чєлєнтана, та ще й так, ніби мене не було поруч:

• Ну й нахрена́ ти його сюди привів?

• Петровна, так я ж…

• Ні, ну от скажи, чого ти такий дібі́л?! Тобі ж руським язиком було сказано: нікого сюди не прина́джувати!

• Петровна, та я ж случа́йно. Я біля «солнишка», - а там спєци́. Вони поїхали, а я дивлюсь – Андрюха біля костра лазить. Я й, той…

• Бліііін… Та ти ще бі́льший дібі́л! Якого…

• Я ж…

• Ну от в тебе голова хоч шо́сь сообража́є? – ще більше розпалювалась жінка, яка тепер всією потужною статурою ніби тиснула Чєлєнтана до землі, який на її тлі виглядав щуплим і невиразним.

• Мене взагалі Сергієм звуть, - почав було я і відразу ж замовк зрозумівши і недоречність свого уточнення і неможливість подальшого продовження своєї історії, - у вас телефон є?

Петрівна, чи то пак – Петро́вна, лише гнівно зиркнула на мене, а потім, відвернувшись знову до Чєлєнтана, якось нейтрально промовила:

• Йди посидь пока, ми зараз все ви́ясним.

Мені менш за все хотілось втручатись в їх конфлікт. До того ж, було зрозуміло, що я тут гість не бажаний. «То й що, - подумав я, - мені дітей з ними не хрестить. Чи маю я на них зважати? Ні! В мене й без того куча проблем, які ніхто за мене вирішувати не буде. Очевидно, що Чєлєнтан привів мене в якесь місцеве збіговисько безхатченків. Та чого ще я від нього міг сподіватися? Можливо ця автостанція взагалі давно не працює за призначенням, не дивлячись на те, що установи Індастріза, які більше не працюють, як правило, замкнені та заґратовані. Та мені не звикати до труднощів. У будь-якому випадку оце місце – це вже хоч щось після моїх довгих безрезультатних митарств. Принаймні тут я зможу зачекати до ранку, а вже тоді сповістити своє нове керівництво про свій приїзд, та повідомити в міліцію про злочини».

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!