Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Щоб полегшити свій стан, я повернув голову праворуч, але, напруживши м’язи шиї, намагався не класти її на підлогу. Біля свого обличчя я побачив військові черевики «берці» одного з патрульних. Інший, як я здогадався, сидів з протилежної сторони.

• Ну шо́, будеш сопротівля́цця?

Я нічого не відповів, а лише повернув голову ліворуч і переконався в наявності другої пари ніг. Мене переповнювала тиха лють на цих патрульних. «За що? – розпирало зсередини, - хіба я чинив опір, чи відмовлявся виконувати їх накази?».

При цьому я також розумів, що вони звичні до таких дій, тому почуваються досить впевнено і безкарно. Ця безтурботність лише розпалювала в мені гнів і подумки я вже гамселив обох головою об стінку і ногами по тулубу, незважаючи на їх благання про пощаду.

Через деякий час автомобіль зупинився. Один з патрульних відчинив бокові дверцята і вискочив назовні. Звідти він наказав мені піднятися і вийти з автомобіля, а позаяк мої руки були в кайданках, - допоміг підвестися утримуючи за плечі. Я став на коліна біля дверей і одна за одною опустив ноги на землю. Розпрямивши спину я побачив, що ми їхали в УАЗіку – «таблетці» сірого кольору вікна якого були завішені великими бронежилетами.

Вслід за мною з машини виліз інший патрульний. Лише зараз я побачив, що обидва були віком до двадцяти п’яти років; обоє були чимось навіть схожі між собою.

Той, що допоміг мені піднятися взяв мене рукою за ліве плече і спрямував до сірого чотириповерхового будинку з великими буквами «МІЛІЦІЯ» над вхідними дверима.

Зразу за входом знаходилось невелике фойє, яке закінчувалось вікном з написом «чергова частина». Мене підштовхнули прямо до нього, аж потім праворуч від вікна серед дерев’яних панелей я побачив ручку вхідних дверей виготовлених з такого ж, що і панелі, матеріалу, через що їх майже не було видно. Брязнув якийсь металічний пристрій і патрульний, що мене завів у приміщення, відчинив двері в чергову частину та пройшов всередину. Я підійшов до порогу і зупинився, та легкий поштовх між лопаток іншого патрульного недвозначно дав мені зрозуміти, що я теж маю зайти всередину.

Там, з лівої сторони, за покатим пультом з безліччю кольорових кнопок і телефонними слухавками сидів черговий офіцер. Але він був обернений спиною і до пульту і до вхідних дверей, відвернувшись до старенького чорно-білого телевізора, що явно не відповідав початковому інтер’єру чергової частини і здавався тут зайвим. Зображення на екрані ледь пробивалось через значне зашумлення, а звук було майже нечутно. Та офіцер зовсім не зважав на це, бо був захоплений розвитком подій в кінокартині, що транслювалась.

Він навіть не повернувся до нас, коли ми увійшли. Натомість продовжуючи слідкувати за кіносюжетом, він нахилився в правий бік, звідкись дістав рукою зв’язку здоровенних ключів і не дивлячись жбурнув її на стіл перед нами. Патрульний, що йшов попереду, так само без слів взяв ключі і попрямував до наступних дверей, розташованих навпроти вхідних. Я знову відчув поштовх в спину і пішов слідом.

Споглядаючи на всю цю байдужість я вирішив зачекати зі скаргами на патрульних та поки що не з’ясовувати стосунків. Я зрозумів, що за цих умов черговий офіцер все одно не став би мене вислуховувати. Натомість, я міг би зайвий раз без будь-якої причини отримати гумового кийка, - це єдине, в чому я був впевнений.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!