Слава ЗСУ!

І враз все стало зупинятися. Раптово, майже так, як і почалось. Занепад торкнувся всього: і комбінату, через різке скорочення попиту на ті непомірні обсяги залізної руди, на які, власне, і були розраховані його потужності; і металургійної промисловості в цілому.

А потім прийшла економічна криза. Переважна більшість підприємств просто-на-просто збанкрутіла і припинила своє існування. Спеціальна економічна зона, запроваджена урядом для регіону з метою його розвитку, лише прискорила цей процес, з огляду на певне відособлення та ізольованість. Придбане за безцінь майно нові власники намагалися перепродати чи використати в іншій господарській діяльності. Проте більшість виробничих площ, після демонтажу найбільш цінного обладнання, все ж залишилася стояти пусткою.

З початку кризи з міста виїхало багато людей. Можливо навіть дуже багато. Вже цікавлячись своїм новим місцем проживання я дізнався, що переважна більшість шкіл та лікарень Індастріза була закрита, а дев’ять адміністративних районів укрупнилися до двох. Це і багато іншого було лише зовнішніми проявами комплексу заходів з оптимізації інфраструктури міста, способом виживання в часи найбільшої економічної скрути. Але як би там не було, Індастріз залишався великим містом на мапі країни; індустріальним гігантом, який свого часу голосно заявив про себе і який навіть і дотепер вважався значним мегаполісом. А компанія, в якій я працював, розгалузившись своїми філіями чи не по всій країні, не лише залишалася на плаву, але й, на відміну від більшості, відкрила своє дочірнє підприємство в цьому донедавна закритому місті.

Штучному місті, місті – загадці. І місті-привиді водночас…

3

А ось і він. Я побачив як по правій стороні прямо з землі рядочком виринули букви, кожна з яких висотою була заввишки з людину середнього зросту, а всі разом вони складали одне слово: ІНДАСТРІЗ. Напис був пофарбований фарбами блакитного та білого кольорів, які давно зблякли від часу та дії навколишнього середовища, а місцями і позлазили. На перших двох буквах було чітко видно численні круглі отвори діаметром до сантиметра зі слідами іржі по краях.

Отвори від куль?..

А ще, поруч з узбіччям, прямо за назвою міста, хтось вигорнув мабуть не один причіп сміття і, треба зауважити, виглядало це дуже депресивно. До того ж, попри в’їзд в місто, дорога залишалася незмінною і продовжуючи рух розбитою бетонкою я ніяк не міг прискоритись.

Ось попереду з туману поступово проявився віадук, який масною поверхнею асфальту задирався кудись вгору і праворуч. Там, за його найвищою частиною, все зникало в сизій імлі і виїжджаючи на нього складалось враження, ніби минаєш уявну межу, яка відділяє Індастріз від решти світу.

Чи навпаки? Щось недобре вкололо десь в грудях війнувши низкою сумнівів, застережень, спогадів про минуле, припущень стосовно майбутнього.

«Тікай! – несподівано з глибини підсвідомості виринула раптова думка, - Тікай, поки є можливість, бо там, - з того боку, вороття не буде!».

Я впіймав себе на тому, що дійсно зупиняюся, але швидко притлумив невідому паніку і продовжив рух повторюючи як мантру, що все буде добре. Затиснувши рульове колесо обома передпліччями я подався вперед і розпрямив спину, намагаючись якомога дужче прогнутися в поясниці і, одночасно, якнайширше розправити плечі. В грудях щось глухо хруснуло. «Ось вам, наслідки сидячої роботи і нездорового способу життя загалом, - подумав я, - і то в не повні тридцять років». З появою нового звуку в тілі внутрішній діалог так само невимушено перекинувся на необхідність (врешті-решт!) звернутися до лікаря, щоб пройти серйозне обстеження, та про пов’язану з цим мороку у вигляді черг, витрат часу та грошей.