Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Прислухався, - тиша. Я зрозумів, що за дверима в коридорі нікого немає. Лише десь через товщу стін злегка було чутно якесь пожвавлення і кроки, які нагадували, що в будівлі все ж таки хтось є. З пересердя я кілька разів стукнув в двері носаком, але і це ні до чого не призвело. Хвиля розпачу, що змінився на обурення поступово стала заполоняти мене зсередини і я відійшов до лавки, щоб заспокоїтись. Було зрозуміло, що новий робочий день вже почався, а я все так і не з’явився на своєму новому місці роботи.

Більше того, я й досі не міг заявити про те, що сталося з моїм автомобілем. Я вважав, що завдяки тим двом недолугим патрульним, мене сприйняли за якогось волоцюгу. Однак, я не міг зрозуміти, чому ніхто не поспішає провести якісь дії з встановлення моєї особи і який сенс тримати мене тут.

Нарешті, десь на віддалі клацнув механізм замка і я знову кинувся до дверей і щосили постукав кулаком.

• Голово́ю, - почулось у відповідь.

• Чому мене тут тримають, - запитав я.

• А де тебе ще тримать? – здивувався той.

• Мене ско́ро випустять?

• Слє́доватєль при́йде, його й спитаєш.

• Який ще «слєдоватєль»? – від обурення мене всього розпирало збиваючи дихання, - Негайно, або випустіть, або позвіть свого начальника. Закрили, не зрозуміло за що і сидять там, дупи чухають. А в мене машину вкрали, документи. В мене робота…

За своєю тирадою я спочатку навіть і не зрозумів, що за дверима знову нікого немає. Мої звернення залишились без відповіді, а в коридорі знову стояла тиша. Я кілька разів садонув кулаком у двері і сів на лавку.

8

Через кілька годин двері відчинились і мені наказали вийти. Нарешті мене мав прийняти слідчий. Я навіть не уявляв, що йому від мене потрібно, але був радий можливості покінчити з цією невизначеністю. На той момент весь мій «бойовий» запал зник, проте я мав купу запитань, які прагнув перед ним поставити.

Мене провели коридором до інших металевих дверей, які відразу ж за мною замкнулись, щойно я увійшов всередину. Це було вузьке приміщення подібне до того, в якому я провів ніч: видовжене від входу з заґратованим віконцем під стелею. Але замість двох лав з обох боків, в дальній його частині знаходився стіл, за яким, звернений обличчям до мене, сидів худорлявий чоловік років за тридцять.

В приміщенні було важко дихати; повітря застилав сизий дим сигарети, який, разом з тьмяним світлом розташованої над дверима лампочки, робив все довкола невиразним на кшталт мого усвідомлення того, що зі мною відбувалося.

Незнайомець вдавано, не звертаючи на мене увагу, роздивлявся аркуш паперу жовтуватого кольору з рукописним текстом на ньому. На столі перед ним лежала розкрита картонна папка з такими ж аркушами всередині. В лівому кутику його зашерхлих губ стирчала запалена сигарета, з якої він раз за разом робив глибокі затяжки випускаючи дим з іншого кута рота. Але їдкий продукт згорання потрапляв у очі, від чого чоловік мружився до вузьких щілинок і часто кліпав повіками, намагаючись розчинити сльозливість подразнення.

Нарешті, можливо зрозумівши марність спроб ухилитися від диму свого недопалку, він, все так само не відриваючись очима від тексту на папері (і я був впевнений, що він лише робив вигляд, що читає), потягнувся вивільненою від документів рукою до цигарки. Проте вона прилипла фільтром до його верхньої губи так, що чоловік схопивши її двома пальцями, лише ковзнув пучками по всій її довжині, обпікшись на кінці та збивши значну кількість жару собі на одяг.

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!