Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Чоловік зробив останню затяжку і потягнувся недопалком до попільнички, аж тут двері позаду мене гучно ляснули засувом і відчинилися. У відкритому отворі з’явився ще один чолов’яга досить кремезної статури. Він відразу, прямо з порогу направився до мене і несподівано всією п’ятірнею правої руки навідліг вдарив мене по потилиці. Від несподіванки та потужності удару я вмить опинився рачки на підлозі з лівої сторони від табуретки.

• Ну шо́, сука? Бу́деш розка́зувать?!

Зігнувши ноги в колінах я сів на праву сідницю спершись правою рукою в підлогу, а лівою інстинктивно обхопив свою голову ззаду. Здавалось ніби шкіра в тому місці розпухла і погарячіла. Я мовчки підвів очі на кривдника, але він в цей час наніс мені потужний удар носаком у живіт.

Різкий біль прострелив в глибину тулуба і відбився десь з лівої сторони під лопаткою. По череву розлилось пульсуюче тепло. Удар був настільки важким, що здавалось ніби стінки кішківника розтрощилися об хребет. Я зігнувся, нахилившись обличчям майже до підлоги та впираючись в неї вже обома руками. Застогнав і став дрібно спльовувати на підлогу слину. Не те, щоб в ротовій порожнині зібрався її надлишок, - я скоріше діяв не усвідомлено, не знаючи як вгамувати біль.

• Ану, вставай! – все той же владний голос,

Я залиша́вся на підлозі не в змозі відійти від того, що сталося.

• Шо́ він написав? – незнайомець звернувся до чоловіка за столом. Відповіді я не почув і в очікуванні нового удару зіщулився.

І удар таки послідував, хоча це вже був радше запотиличник, хоча і досить важкий. Вмить ця ж таки п’ятірня ухопила мене за волосся, потягнула вгору і я, пересилюючи біль, змушений був слідувати за напрямком її руху. Таким способом незнайомець №2 всадовив мене на табуретку проти незнайомця №1 та, ніби якийсь рефері в поєдинку з армрестлінгу, став між нами, упершись руками в боковий край столу.

• Ну що, побала́каєм, чи ще хочеш потанцювати? - промовив він вже спокійніше.

• Я не проти, - почав я, - побалакати…

• Ну от! – схвально вигукнув незнайомець №2, - так би й починав. Знаєш чого ти тут?

• Не знаю.

• Отаке́! – дещо ніби лагідно і дуже театрально здивувався незнайомець №2 подавшись назад і округливши очі до незнайомця №1. Той продовжував мовчати і лише на звернення здорованя ледь посміхнувся кутиком рота.

• Ти, о́т шо, - продовжив незнайомець №2 звертаючись вже до мене, - ти давай не викобе́нюйся. Якщо ти думаєш, що я буду з тобою па́нькатись, то ти, дружище, жорстоко помиляєшся. Не раджу.

• В чому мене звинувачують?

• О, це вже конструктив. А ти сам що нам скажеш?

• Це дивлячись на те, про що ви мене запит…

Я не зміг договорити, оскільки від нового потужного запотиличника знову опинився на підлозі. На відміну від найпершого удару, що радше нагадував сильний ляпас від якого затерпла шкіра голови, цей удар ніби був спрямований всередину і за болісними відчуттями здавався більш різким і глибоким. Я відчув легке запаморочення і злість:

• За що?

• За то! – перекривив мене здоровань. – Вести себе треба нормально. А то перший день тут, а ведеш себе як… Ану піднявся!

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!