Слава ЗСУ!

Поступово крізь гудіння у вухах я також став чути голос. Спочатку я не міг розрізнити слів, але поступово чіткість мови і її зміст прояснилися:

• … а ти думав звідки в нього «ауді»? - голос явно належав незнайомцю №2;

• (нерозбірливо)

• ну а яка? ти шо́, бачив в нього другу? сімьо́рка ж…

• (нерозбірливо)

• бляха, та то не та́ вобще…

• … сматрі, - розібрав останнє слово незнайомця №1

• Опа-паааа, - це №2 вже явно звертався до мене, - ну шо́, дружочок, відпочив?

Я спробував підняти голову в його бік, але в цей же момент відчув запаморочення і нудоту, а тому швидко опустив очі до підлоги.

• Нічого-нічого, - почувся запопадливий голос №2, - посидь трішки. Що ж ти так? Я ж казав тобі, обережніше? Казав, що підлога слизька? А ти…

Це було досить цинічно, але… Я подумав, що можливо і для цього нелюда є якась межа, якщо зараз він намагається відсторонитися від того, що вчинив? Навіть незважаючи на те, що робив це так незграбно, намагаючись перекласти свою вину на мою необережність.

• Ти той… Сань, - звернувся №2 до №1, - дай йому води, чи шо. Немає? Ладно, потом. Ох і накурив ти тут. Бачиш, людині ди́хать немає чим. Ти скажеш потом, щоб вмили його, чи шо…

• Ти той, - незнайомець №2 звернувся тепер вже до мене, - ти зараз підеш до себе, подумаєш добре, а завтра все докладно мені напишеш: як і навіщо ти саботажників біля «со́лнишка» постріляв. Ти мене зрозумів? Все докладно. І не упирайся, бо це тобі не допоможе: є і свідки і відбитки пальців і зброя. Будь мужиком! Напишеш явку з повинною і я тобі обіцяю комфортне, так би мовити, перебування в цих стінах. Зрозумів? Ти, до речі, голодний? Ну нехай, потом…

«Ось воно! - подумав я. - Ось для чого мене треба було так обробляти! А я вже й повірив, що №2 просто «перестарався» і тепер намагається відіграти все назад».

• В мене немає ніякої зброї, - заперечив я нехтуючи імовірність отримання чергового удару.

• Я знаю, - спокійна відповідь, - я навіть знаю, де ти її викинув. Свідки бачили. Її вже вилучили, склали протокол, зафіксували на відео. З понятими, - все як положено.

• Я нікого не вбивав. Я приїхав на роботу…

• От і напишеш: «хто́ ти й шо́ ти». І хто тебе на цю роботу на́няв. Хоча, якщо між нами, - бачиш, я з тобою по-нормальному, - так от, якщо казати чесно, то наявність замовника чи інших співучасників тобі лише зашкодить. Група осіб полу́читься, а отже і покарання суворіше. А так, скажеш, що сам: і собі легше зробиш і Сані… Олександру Івановичу мороки менше. Я б тобі і ще міг допомогти… дечим… вину полегшити. Саботажніки тим більше, що з них взяти… Коротше, все що незрозуміло, я підкажу і розкажу. Але ти зараз повинен визначитись: будемо ми з тобою дружити, чи ні. Домовились?

Я знову уперся в стіну потилицею і обережно підняв погляд до незнайомця №2, який навис наді мною сидячи на табуретці, на якій до цього сидів я.

• Ти, дружище, краще не балуйся. – Якось різко змінився той у тоні. - Я ж тобі кажу, я з тобою панькатись не буду. Якщо ти думаєш, що тобі все зійде з рук, - ти жорстоко помиляєшся. Ти тут ніхто! Ти – нуль! Черговий бомжара без документів.