Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Сірьога, ти жить хочеш?!! Якщо ти не обдумаєш мою пропозицію добровільно все викласти на папері, завтра ти будеш співати інакше. Повір мені. Ти вити тут будеш! Ти будеш тут кінчатися в муках, а я тебе буду щоразу приводити до тями і починати все спочатку, доки ти не розколешся. А ми і не таких кололи, уяснив?

• Що я маю написати?

• Слухай, ну не ліпи мені… Тобі ж ясно сказано. Ти маєш добровільно зізнатись у вбивстві, яке ти скоїв вчора ввечері.

• Я готовий підписати все, що скажете.

• Е, ні. Ти маєш все написати сам. Так би мовити, «усвідомлюючи свою провину і глибоко розкаюючись у вчиненому». Сам, розумієш. Звісно, що стосується подробиць… Ти ж не місцевий, не орієнтуєшся де і що…

• Але на́що вам моє зізнання, якщо у вас стільки неспростовних доказів проти мене?

Удар у ліве вухо був нанесений за мить після того, як я усвідомив, що пауза, яка послідувала за моїм запитанням, дещо затягнулась. Але я не відчув аж надто сильного болю в самому місці удару, на тлі больових відчуттів, що вже відчувались. Лише більше задзвеніло у вусі та, здається, я об гострі краї стіни здер шкіру на потилиці.

Відразу після цього удару незнайомець №2 став ритмічно вистукувати мені по темені кулаком правої руки, як по столу, проговорюючи при цьому в такт по складах, таким чином, що кожному складу відповідав окремий удар по голові:

• Ти – що – ди – біл? – То – біж – русь – ким – я – зи – ком – ска – за – но! – Бе – реш – і – пи – шеш. – І – нак – ше – то – бі – жо – па.

Я знов відчув і безпорадність і гнів і нудоту і жаль до себе. Безнадійно намагаючись сховатися від цих не надто сильних, але все ж таки важких і одноманітних ударів по й без того вже битій голові я лише зіщулювався, відхилявся вправо і пригинався додолу, що в свою чергу обпікало болем десь в правому боці.

Нарешті град кулаків припинився і №2 звернувся до №1 Олександра Івановича:

• Ладно, ти тут без мене закінчуй. Досить з нього на сьогодні. І скажи Петровичу, хай в своїй каптьорці дасть йому якісь штани, чи що. Хай не воняє тут.

• А ти, якщо жить хочеш, - звернувся він до мене, - добре подумай над тим, що я тобі сказав. Якщо ти думаєш, що завтра я з тобою панькатимусь, як оце сьогодні, то ти жорстоко помиляєшся.

Через якусь мить я почув грюкіт в двері, потім ще через мить - ляскання засову. №2 вийшов і двері за ним зачинились. Дзвін в голові поступово став стишатися, але в кімнаті панувала тиша. Невже мене залишили самого? Ні, - по якомусь часі я почув неспішне шарудіння паперу на столі. Я повернув голову ліворуч і став повільно піднімати обличчя вгору. Проте я сидів на підлозі біля самісінького столу і з свого ракурсу бачив над столом лише голову Олександра Івановича. Він знову робив вигляд, що вивчав папери і картинно не звертав уваги на мене.

Я відчував біль в грудях і в поясному відділі хребта. Від незручного сидіння на підлозі мені було важко дихати. Я спробував дещо випрямитись, проте різкий спалах болю пронизав тулуб з лівого боку. Я поморщився, на мить закривши очі, а коли їх розплющив, зустрівся поглядом з Олександром, який уважно дивився на мене:

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!