Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

«Хоча ж, мабуть можна потім відмовитись від своїх свідчень, заявити про катування… - думав я. - Докази… Він казав, в них є докази моєї причетності до скоєного злочину. Які? Що саме він мав на увазі? Хоча…».

Думки нашаровувались одна на одну, але не були сталими, мали поверховий характер і не спонукали до жодних висновків. Свідомість знову вислизала в рятівну дрімоту і по якомусь часі розплющивши очі я виявив, що вже лежу на спині, головою до дверей. Коли я ледь підняв голову, на сусідній лавці побачив Коломійця, що підібгавши ноги колінами до підборіддя якимось зацькованим поглядом вдивлявся в мене. Та я знову опустив голову на лавку і наступної миті чергова тепла хвиля понесла мене в якусь незбагненну реальність. Здається, певний час я навіть усвідомлював її не-справжність та приреченість завершитися пробудженням, проте впиратися було несила і я повністю їй віддався.

…По якомусь часі пісок став нестерпним. Прогрітий на гарячому сонці він піднімався в повітря і потрапляючи в дихальні шляхи обпікав зсередини…

Я прокинувся від різкого кашлю, який виривав нутрощі і з новою силою нагадував про зламані ребра. Дихати було вкрай важко, а ще здавалося, що я захлинаюся у власному харкотинні. Треба було негайно підніматися, але через різкий біль з обох боків тулуба я спочатку не міг цього зробити. Встати, перевернувшись на правий бік теж було неможливо. В якусь мить я відчув напад паніки і задуху. Згадалось, як в дитинстві, коли вранці після сну я деякий час ніжився в ліжку не поспішаючи вставати, Колько, - мій старший брат, користувався цим, щоб на свій особливий манер пожартувати з мене. Він раптово накривав мене ковдрою з головою та запобігав будь-яким можливостям вислизнути назовні. До того ж, притискаючи краї ковдри до ліжка, він своїм тілом в значній мірі знерухомлював мене. Я ж в ці моменти отримував величезний переляк викликаний раптовим нападом клаустрофобії: я реально задихався, верещав, істерично борсався в марних спробах вивільнитися, що ще більше його веселило. Я волав з-під ковдри «не своїм голосом», благаючи дати мені повітря, але він ніколи не зважав на це. Закінчувалось тим, що я горлав в його адресу якусь образу, на що він завжди досить хворобливо реагував і після ляпасу по губах ображений йшов геть...

Зараз мене ніхто не утримував, проте я також певним чином був позбавлений можливості рухатися і відчував проблеми з диханням. Дещо оговтавшись, впираючись правою рукою в лавку, а лівою ухопившись за гострі краї стіни, я все ж таки зміг пересилити біль і сісти.

Коли я поглянув ліворуч то побачив, що Коломійця на сусідній лавці знову немає і я в камері один. Я не міг зорієнтуватись, скільки я проспав і яка зараз пора доби. Майнула думка: «а чи дійсно я бачив Олександра Петровича? Чи не привидівся він мені в моєму мареві?» Відділяти реальність від маячні було чимдалі все важче і в якусь мить я усвідомив, що можу просто з’їхати з глузду.

Повернувшись праворуч в напрямку дверей я побачив з краю на своїй лавці близько четвертини буханки сірого хліба, чималий шматок сала, розрізаний до шкірки на п’ять приблизно однакових часточок, та алюмінієвий кухоль наполовину заповнений коричнюватою рідиною. Доки я спав, хтось приніс мені їжу і поклав її мені в голови.

Шлунок був порожнім і подразненим відчуттям сильного голоду. Але поряд з цим я відчував непереборну втому і слабкість. Все тіло пульсувало від болю, в горлі пекло від недавнього блювання, а шию та стопи звело судомою.

Попередня
-= 42 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!