Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

По якомусь часі десь поруч в коридорі почувся металевий скрип і владний голос прокричав: «Кузнєцов! На виход… (пауза) В сраку! Я сказав, живо!». У відповідь на більшому віддаленні і якось приглушено проканючив інший голос: «начааальнік, пєрєдачка скоро?».

Я довго прислухався до всього, що долинало з того боку дверей та вивчав інтер’єр своєї камери, яку тут називали телевізором. Щось аналізувати було важко, та й не було ніякого бажання неволити мозок порожніми, як мені здавалось, вигадками щодо можливих варіантів розвитку подальших подій. Через деякий час я вирішив, що поїсти все ж не завадило б і на свій подив досить швидко з’їв все, що було. Рідина в кухлі виявилась прохолодним чаєм без цукру, при цьому смак чаю ледве відчувався.

Поївши, я відчув прилив свіжих сил, а разом з ним, - чергову хвилю розслаблення, навіть попри нестерпний біль.

Я знову прийшов до тями від голосів по той бік моїх дверей. В душі́ я жадав якоїсь розв’язки, не дивлячись на негативні наслідки, які вочевидь вона для мене б мала. Я був певен, що очікування смерті гірше самої смерті. До того ж, від тривалої невизначеності я просто втрачав розум. Однак, коли я почув ззовні голос, що наближався («…ладно, потом. І якщо ти думаєш, що я мовчатиму, ти жорстоко помиляєшся. Я все скажу, що я про нього думаю…), в мене в грудях все похололо. Голос явно належав Скирді і я зрозумів, що моя виснажлива самота має ось-ось закінчитися. Він зупинився біля дверей моєї камери. З ним був принаймні ще один чоловік, голосу якого я раніше не чув.

Двері рипнули і на порозі з’явився Скирда.

• Ну шо, Сірьога, подумав?

Його обличчя випромінювало недоречну доброзичливість. В одній руці він тримав протигаз, утримуючи його за гофровану трубку, а в іншій, - невеликий пластмасовий ящик захисного кольору із замкненою на застібку кришкою та капроновим ременем, закріпленим з обох боків.

• Ось дивись, - посміхаючись звернувся до мене виставивши вперед руку з протигазом, - обирай сам, я сьогодні добрий.

За спиною Скирди стояв ще один чоловік, з вигляду, - худорлявий і хворобливо виснажений. Погляд незнайомця не відображав жодних емоцій крім безкінечної байдужості.

• В нас ще й телефон є. – гнув своє Скирда, вказуючи на пластмасовий ящик, - Ти такий, мабуть, тільки в кіні й бачив. «Смольний на проводє», знаєш? Можеш подзвонити. Маєш право на телефонний дзвінок…

Десь здалеку почулось скімлення, а далі – протяжне виття попри те, що голос належав людині.

• Мені до лікаря треба, - не витримав я.

Всередині ще з більшою силою закипала лють, а мозок гарячково шукав можливості, як збити пиху з цього самовпевненого покидька.

• Так ми вже тут, - знайшовся Скирда. - Зараз легені будемо розробляти. Аякже, - профілактика туберкульозу, чув? Зараз це обов’язкова процедура! Потім повитягуємось трішки. Щоб остеохондрозу не було. Дивись, через кілька годин на людину станеш схожим…

• Мені треба до лікаря! В мене зламані ребра, побита голова… Я вимагаю обстеження!

• Ого, як заспівав! Може тебе ще й в жопу розцілувать за те, що ти в нас такий…

• Ви маєте уявлення про стан мого здоров’я? – не витримав я. - У вас є показання для мого тримання в цих умовах? Ви, бляха, від народження такі дебіли чи це…

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!