Слава ЗСУ!

Я лежав у ліжку загорнутий по груди в стареньку ковдру коричнюватого кольору з світлими смугами вздовж верхнього краю. Верхня частина ковдри разом з окрайцем простирадла, що знаходилось під нею, була відвернута назовні. Моє ліжко стояло до стіни металевим узголів’ям. Я повернув голову праворуч і побачив вікно з помаранчевими шторами по боках. Воно знаходилось вище мене, а тому я бачив крізь нього лише небо яке ледь торкнулися сутінки. Було незрозуміло: ранок це чи вечір.

Відразу під вікном знаходилось таке саме ліжко як і те, у якому лежав я. Воно було заправлене такою ж ковдрою і з усього було видно, що воно ніким не зайняте. Між цим і моїм ліжками під стіною стояла жовтаво-коричнювата тумбочка з порепаним поліруванням зверху та з перекошеними ледь відкритими дверцятами збоку, на торці яких, певно від вологи та часу, виднілась розшарована увсебіч волохата структура потемнілої ДСП. На тумбочці стояв одноразовий пластиковий стакан білого кольору.

Я повернув голову ліворуч і побачив збоку на рівні грудей штатив з крапельницею, голка якої стирчала у вені моєї руки. Далі за крапельницею, - ще чотири ліжка з заправленими ковдрами. Вони також стояли в один ряд узголів’ями до стіни і між ними також були однакові тумбочки. Останнє зліва ліжко знаходилось під стіною з великим вікном, що виходило в коридор, освітлений лампами денного світла. Праворуч від вікна знаходились двері в цей коридор. Самі двері мені видались дивними, оскільки у верхній частині вони мали прямокутне віконце-дверцята під якими знизу знаходилась напівкругла прикріплена до дверей горизонтальна підставка. Також над дверима я побачив кварцову лампу.

Навпроти мене знаходилась стіна в правій частині якої, саме в проході між моїм і крайнім праворуч ліжками, знаходились ще одні двері, які були зачинені. Прохід між ліжками і протилежною стіною становив близько півтора метри.

Я зрозумів, що знаходжусь в лікарняній палаті, але в якійсь дивній, зважаючи на віконце в дверях. При цьому я не побачив грат ні на вікні в коридор, ні на вікні на вулицю. Я був в палаті один.

Ще раз поглянувши на крапельницю я виявив, що скляна пляшка з ліками порожня. Опустившись поглядом вдовж всієї трубки аж до самої голки я несподівано виявив, що вона цілком порожня. Побачене дещо стривожило небезпекою потрапляння повітря в кровоносні судини, що мало б призвести до неминучої смерті. Однак, я визнавав за собою схильність до самонавіювань, а тому мусив прийняти той факт, що ліки в трубці дійсно закінчилися, але я все ще був живий. Вийшовши з короткого заціпеніння правою рукою я потягнувся до коліщатка на трубці, щоб блокувати будь-який рух в системі. Клапан знаходився досить високо і мені довелось докласти чималих зусиль, щоб його перекрити.

Впоравшись з цим я випростався у ліжку.

Як я тут опинився? Скільки я тут перебуваю?

Провал…

Як би там не було, але я живий і знаходжусь у ліжку з білизною в лікарняній палаті, а не на дерев’яній лавці смердючого «телевізора». Я, здається, добре виспався. За останні кілька діб це перший справжній відпочинок. Я відновлююсь, хоча зараз і знаходжусь в стані надзвичайного розслаблення, коли щомиті можу провалитися в чергову хвилю дрімоти.

Я врешті заспокоївся.

І знову поринув у забуття…