Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Яке все брудне і безлюдне! Ледь притлумлене бажання розвернути авто і чимдуж без зупинки їхати геть замаяло з новою силою, проте цього разу воно ніяк не вплинуло на моторику тіла, яке без вагань продовжувало кермувати автомобілем.

«Ми ж дорослі люди, - ввімкнувся все той же внутрішній голос розсудливості, - чоловік не має права впадати в паніку і керуватися емоціями».

Попереду вперше за весь час замаяв світлофор, який ще здалеку мигав жовтим сигналом. Очевидно не працює. Підкотившись до перехрестя я повністю зупинився, подивився ліворуч, знову прямо, потім праворуч, - пусто. Лишень я поклав руку на важіль коробки передач, маючи намір продовжити рух прямо, як світлофор раптово перемкнувся на червоний. В цей же час з правої сторони на перехрестя несподівано виїхав білий Lanos, який взагалі невідомо звідки з’явився на проїзній частині. Я просто був переконаний, що ще мить тому дорога праворуч була повністю порожньою. Автомобіль мав мигалки на даху та бокову смугу синього кольору з написом «міліція». Оминаючи мене він повернув ліворуч, тобто, в зворотній від мене бік. За кермом сидів здоровань з непропорційно великим округлим обличчям, який якось дуже прискіпливо і навіть з викликом поглинав своїм поглядом і мене і весь мій автомобіль. Неспішно здійснивши поворот і порівнявшись зі мною, міліційне авто взагалі зупинилося посеред перехрестя, а його водій, перебуваючи на відстані менше трьох метрів від мене, продовжував свердлити мене своїм неприємним поглядом, заглядаючи мені у вічі. Відчуваючи на собі неприємний погляд, я продовжував дивитися вперед на дорогу, на світлофор, на панель приборів, - будь-куди, аби не в його бік. «Як тупо!» - подумав я, але повернувши голову ліворуч і зустрівшись поглядом з міліціянтом я наче злодій, дуже спішно відвів очі назад. А той, як було видно боковим зором, повернувся до свого колеги на передньому пасажирському сидінні і щось почав йому говорити, тицяючи на мене вказівним пальцем правої руки.

Червоний сигнал горів довше, ніж можна було собі уявити. Аж ось, на міліційному Ланосі раптово ввімкнулася сирена, закрутились мигалки і авто рвучко зірвавшись з місця помчало собі далі. Звук сирени, як і миготіння проблискових маячків, продовжувався не більше двох секунд, з чого я зробив висновок, що це видовище призначалось виключно для мене.

Мій настрій було остаточно зіпсовано.

Нарешті я діждався зеленого сигналу і рушив далі. Довга дорога і психологічне виснаження останніх годин далися взнаки і з наміром зупинитися я став видивлятися підходяще місце. До того ж, не завадило б сходити в туалет, бо, згадав, хотілося відлити ще при в’їзді в місто. Проте до цього часу самого міста я фактично і не бачив. Лише зараз я усвідомив, що весь час руху головною вулицею я підсвідомо шукав житлові райони, чи хоча б якісь ознаки міського життя, а натомість роздивлявся привиди промислового гіганта. Куди далі?

Раптом, ніби у відповідь на мої роздуми, ліворуч з’явився житловий дев’ятиповерховий будинок, внизу якого знаходилась прибудова з написом на фасаді «Кафе «Молодость». Під’їзд до вказаного закладу був розташований з протилежного напрямку і між нами пролягала подвійна суцільна лінія дорожньої розмітки. Та майже відразу по тому я побачив праворуч від головної дороги бічну вуличку зі знаком стоянки. Ввімкнувши поворот я звернув на неї, проте дорога на стоянку виявилась досить подовженою і вузькою (незрозуміло, як на ній взагалі могли роз’їхатися два авта). До того ж вона по кривій постійно звертала праворуч, натомість з обох боків над дорогою нависали все ті ж чагарники. Проїхавши кілька десятків метрів я таки виїхав на округлий майданчик, на якому на той час не було жодного автомобіля.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!