Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

За цей час я жодного разу так і не зміг вийти з палати, двері якої були постійно замкненими. Але я не переймався цим, вирішивши, що мушу відпочити і набратися сил. Набряки на моєму обличчі спали, а розсічення і садна підсохли та покрились сухими кірочками. Біль тривожив все менше. Можливо це було пов’язано із знеболенням, а можливо травми не були аж такими серйозними і організм швидко відновлювався. Як я дізнався, в мене крім іншого була підозра на пневмонію, проте подальше обстеження нібито не виявило її ознак. Тож я вирішив, що все йде добре і намагався викинути з голови весь зайвий мотлох.

Та саме на четвертий день, коли я вже досконало знав розклад дня, відмінно орієнтувався в кожному закутку свого тимчасового помешкання і навіть почав звикати до самоти, - все кардинально змінилось. В той день я заснув незабаром після обіду, але сон був нетривкий і коли я відкрив очі, - наді мною, на відстані з півметра, знаходилось худе обличчя в капюшоні з глибоко посадженими очами, що дивились прямо на мене якимось диким, навіть божевільним поглядом.

Від такого пробудження в мене все похололо в грудях. Це було і лячно, від несподіванки, і дуже неприємно. Худорлявий парубок, що був нахилився до мого обличчя, враз випрямився і відвернувшись кудись до стелі неспішно пішов до дверей в коридор. Там він зупинився, витягнув праву руку до замкненого віконця і якийсь час шкрябав пальцем по білій фарбі. Його фігура при цьому залишалася цілком нерухомою і справляла якесь моторошне враження. Хлопець був одягнутий в безформну футболку білого кольору з натягнутим на голову капюшоном та з якимось знебарвленим від частого вжитку зображенням на грудях, а також в такі ж безформні спортивні штани синього кольору з білими лампасами. При зрості вище середнього він був до неможливого худорлявий, тому одяг висів на ньому, як на примарі. До того ж, бентежила його поведінка: перебуваючи в якомусь ірреальному стані ступору і продовжуючи длубатись пальцем в дверях він раптово з-за лівого плеча повернув до мене голову і з такою ж божевільною посмішкою подивився на мене.

• Злякався? – запитав він, нарешті припинивши своє заняття та розвернувшись до мене всім тулубом.

• Чому б це? - відповів я запитанням.

З його обличчя не сходила дурнувата посмішка, що радше б пасувала якомусь кінематографічному маніяку. Біснуватий вираз обличчя доповнювався такою ж нездоровою худобою: виразно випнуті вперед шелепи, вилиці та брови обтягувала тонка бліда шкіра. Натомість на щоках, на скронях, а найгірше, - в очних западинах, облямованих затемненнями, зяяли ніби провалля.

Він продовжував нерухомо стояти біля дверей в коридор і дивитися на мене. Це було неприємно, але я, відчуваючи роздратування через безцеремонне порушення простору, який я вже вважав цілком своїм, намагався так само дивитися на нього у відповідь. Врешті він попрямував до мене, підійшов до розташованого під вікном ліжка, сів на нього і поклавши худі руки на такі ж худі коліна та зімкнувши пальці в замок став роздивлятися мене зблизька.

Я лежав на спині і весь його рух по палаті проводжав очима, намагаючись перемогти в цьому змаганні незмигних поглядів. Відстань між нашими ліжками була не більше одного метра і коли він сів і мовчки продовжував дивитися на мене зверху вниз, я лише трішки повернув голову праворуч. Пауза мовчання знову затягнулась. В моїй душі палало обурення через таке нахабне втручання в моє приватне життя.

• Що тобі? – не витримав я.

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!