Слава ЗСУ!

Несподівано Славко повернувся на лівий бік і втупився в мене. В його погляді крім загальмованості з’явилась якась мрійливість. Потім так само раптово він піднявся з ліжка і дістав металевий термос з тумбочки. Відкрутивши ковпачок він наповнив його рідиною, над якою піднімався ледь помітний пар і простягнув мені. Я заперечно похитав головою, після чого він в кілька ковтків сам випив його вміст.

• Мама чай спеціальний зробила, - мовив після мовчання, - трави всякі… Од кашлю помагає. Мені хотіли капельницю поставить, а мені колоть куда?

Раптом він встав, спустив штани до колін, обхопив долонею свою земляного кольору мошонку і поперемінно відводячи її то вліво то вправо став показувати мені гнійні абсцеси в паховій області.

• Припини!

• Отака жизь у наркоманів. А ти як думав? Я вже восім год в сістє́мі.

• І що, ти гордишся, що ти наркоман?

Славко лише сумно посміхнувся, натягнув штани і ліг у ліжко.

• Та ти не бійся, я нормальний.

Через деякий час нескінченна розповідь Славка злилась в суцільний потік зі спогадів про колишні наркоманські звитяги, про способи приготування найрізноманітніших наркотичних речовин, про особливості дії тих чи інших наркотиків, про правильне дозування та причини передозувань, які мали місце як з ним, так і з його колегами-наркоманами. Я слухав через слово, тим більше що і Славко не потребував моєї особливої уваги. Він розповідав скоріше сам собі, а я не зачіпав його, бо по-перше, не хотів переключати на себе його увагу, а по-друге, - виявив, що його монотонне бубніння діє якось заспокійливо. Він не звертався до мене із запитаннями і мені було цього досить.

Після вечері, від якої Славко відмовився, він несподівано запитав:

• А ти б не хотів стать наркоманом?

• Та ні, слава Богу.

• А чого? Всі за тобой уха́жують, пережива́ють… А ти собі лежиш отак і всьо. І все тобі по́фіг.

• Ні, мені це не потрібно.

• Чого? Ти ж не пробував…

• Я сказав, ні!

Після цього він відчепився, та якийсь час лежав мовчки. Я навіть здивувався тій тиші, що запала після його бубніння.

Зрештою він не витримав:

• Мені ну́жна доза.

Я проігнорував це повідомлення, але сам внутрішньо напружився. Лише тепер я став усвідомлювати своє незавидне становище бути замкненим наодинці з наркоманом, в якого починається ломка. Я думав про те, що я можу зробити в цій ситуації і не зміг вигадати нічого кращого ніж очікувати медсестру, яка мала ось-ось з’явитися.

Та ж раптом Славко підхопився і побіг до дверей коридору:

• Сєстра́, - заволав він, - сєстра, мені нужна до́за. Доооозааааа… Сєстра, - воздух! Мені нужен воздух! Сєстрааа…

Незабаром на його галас прийшла медсестра, яка почала на нього сваритись, намагаючись закликати до порядку та хоч якось приборкати. Натомість Славко почав ще більше казитись і ззовні було не зрозуміло, чи то дійсно йому так зле, чи це усвідомлені маніпуляції з його боку. Він став битися головою об двері, плюватись, падати на підлогу зображуючи конвульсії по всьому тілу. Зрозумівши свою безпорадність медсестра пішла геть, а Славко, як ні в чому не бувало, повернувся у своє ліжко і став мовчки дивитися у темну стелю. По якомусь часі він піднявся, дістав термос з чаєм налив його і зробив кілька ковтків.