Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Разом з тим, я також розумів, що при моїй теперішній тактиці «непротивлення злу» межа мирного співіснування з Славком вже недалеко. Я розумів, що не зможу винести його сусідство ще одну добу.

Десь за десять хвилин Славко повернувся в палату і відразу попрямував до свого ліжка, обурюючись, що в маніпуляційній, з його слів, «нічого немає». В жмені він тримав одноразові шприці, ампули з ліками та таблетки. Не бажаючи хоч якось бути причетним до його дій, та продовжуючи безрадісні роздуми щодо свого стану, я відвернув голову до вікна в коридор і лише слухав його копирсання. Я розумів, що зараз не маю можливості змусити Славка замовкнути чи припинити робити те, чим він займався. Здавалось, він був зовсім неконтактним, знаходився у своєму світі жаги і болю та керувався лише цими відчуттями.

Вранці мій сусід мав дуже виснажений вигляд, ніби призначене лікування йому лише зашкодило, а хвороба, з якою його сюди госпіталізували, з того часу лише прогресувала. Ложкою на аркуші паперу він мовчки давив якісь таблетки, змішував їх між собою, розчиняв в рідині з ампули. Я зачаровано дивився на вправні рухи його потворно худорлявих рук з довгими тонкими пальцями. Розпакувавши одноразовий шприц Славко нарешті збагнув мою присутність і звернувся до мене:

• Знаєш, як стєрілізувать голку, коли немає спирту?

Я заперечно похитав головою.

Славко мовчки підніс шприц до свого обличчя і кінчиком голки став терти з обох боків перенісся, незмигно втупившись в мене своїм відстороненим поглядом.

• На носі є спєціальні же́лєзи. Полна дезинфєкція!

Потім він ретельно набрав в шприц приготовану суміш об’ємом біля 3 мл і знов заходився витирати голку об перенісся. Далі було найогидніше: Славко став шукати на своєму тілі місце для ін’єкції. Він повністю відсторонився від навколишнього світу і лише бідкався, що немає підходящого місця для уколу. Якийсь час я машинально спостерігав за ним, а потім піднявся і вийшов до санвузлу. Я зрозумів, що більше не хочу на це дивитись і лише сподівався, що його витівки нарешті будуть виявлені медперсоналом, що, на мою думку, неминуче мало б потягнути зміни, аж до його виселення з моєї палати. При цьому, сам я не хотів стати причиною цих змін і попри всі незручності, які були пов’язані з перебуванням у палаті Славка, та незважаючи на свою особисту неприязнь до нього, я ні хвилини не думав його «закладати».

Через проріхи білої фарби, якою було зафарбоване віконне скло туалету, я спостерігав за неспішним подвір’ям лікарні. Ось повз пройшла повна жіночка з медичною каталкою, на якій лежала ціла купа білизни. Маленькі коліщатка постійно попадали в нерівності розбитого асфальту, що робило пересування вкрай незручним. Далі, біля котельні, стояв білий мікроавтобус РАФ з червоною смугою вздовж всього лівого боку, який я міг побачити з свого вікна. Переднього лівого колеса не було і автомобіль стояв спираючись на домкрат. На вулиці стояла сонячна осіння погода і я думками поринув за межі своєї палати.

Я усвідомив, що мушу вибиратись звідси. Вибиратись з лікарні, з міста…

Мої роздуми порушив придавлений стогін. Я відчинив двері і побачив Славка, який лежав у ліжку на спині і обхопивши себе лівою рукою за лікоть правої ритмічно погойдувався зліва-направо. Його обличчя було спотворене гримасою страждання: через вишкірений рот проглядались два ряди міцно стиснутих жовтих зубів; на видиху з рота виривались цівки липкої слини, яка бридкими нитками обліплювала підборіддя і щоки. Такими ж міцно стиснутими були і повіки, від чого очі здавалися ще глибшими. Я кинувся до дверей в коридор, щоб покликати медсестру, проте відразу почув голос позаду:

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!