Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > ІНДАСТРІЗ

• А в тебе, - нє? – відповів він запитанням.

• В мене? З чого ти взяв?

• Як це? Сюда всіх із спідом привозять. З усього города. Це ж інфекція четвертої больнички, не знав?

«Чим далі, тим крутіше», - подумав я, але змовчав. Що ж, вірус імунодефіциту повітрям не передається, а це все, що мене пов’язувало з Славком. Звісно, крім повітря є ще посуд, спільний санвузол, білизна та інше, про що радше не думати. Мій намір залишити лікарню лише більше укріпився.

Після вечірніх процедур я ще довго не міг заснути. В голові роїлась куча думок, які обривками напливали одна на одну і лише заважали мислити. Та в одному я був повністю впевнений: час забиратися звідси. Тож кінець кінцем я вирішив прямо зранку поставити перед лікарем питання про свою виписку. Як діяти далі, я достеменно не знав, тому не бачив нічого кращого, як покластись на імпровізацію та чистий випадок.

Усвідомивши, що можливо знаходжусь в лікарні останню ніч, я швидко і легко заснув.

15

Зранку я прокинувся від шуму в туалеті. Продерши очі я оглянув палату і побачив, що ліжко Славка порожнє. Натомість за дверима санвузлу знову почувся шум, цього разу, ніби щось впало на підлогу. Відразу по цьому я почув хряскання вікна, яке зачинялось. Нарешті двері відчинились і з туалету вийшов Славко. Він тримав в долоні газетний згорток і з якоюсь дитячою посмішкою дивився на мене.

• Курить захотілось – пояснив він, простягнувши перед собою газетний згорток.

• Ти на вулиці був? – запитав я

У відповідь Славко лише посміхнувся. «Що ж, - подумав я, - вікна не заґратовані і не замкнені. Другий поверх…».

Повітрям став розноситися різкий сморід недопалків, яких в згортку Славка виявилось біля двох десятків. Вони були з під цигарок з фільтром і без, мали різні довжину і ступінь забруднення. Деякі по всьому вже давно були викинуті і розчавлені взуттям.

• Слава, а не міг би ти займатись цим в туалеті, - звернувся я до сусіда, коли той став витрушувати рештки тютюну в газетний згорток з недопалками.

• А шо тобі, воняє?

• Ні, Слава, пахне! Йди, кажу, не смерди мені під носом.

• Та ща’, йду вже.

Славко вийшов до туалету і певний час я лише чув звідти незначне шарудіння. Але через деякий час він повернувся знову:

• В тебе спічки є?

• Немає.

• А зажигалка?

• Славік, в мене нічого немає. Я не палю!

• Блін…

Славко знову вийшов, а за мить я почув шорхання рами вікна: очевидно єдиний вихід з цієї ситуації Славко знайшов у повторній вилазці на вулицю.

Я навіть позаздрив його завзяттю в досягненні поставленої мети, зважаючи, що мова йшла лише про те, щоб викурити самокрутку з недопалків. Я порівняв Славка з собою і це порівняння було не на мою користь. В мене були більш вагомі підстави вибратися з цієї палати, натомість я весь час скнів у ній, навіть не перевіривши можливі способи її залишення. Звісно, я мав настільки ж вагомі і виправдання, бо таки потребував відновлення сил. До того ж, я хотів отримати свій одяг, точніше той одяг, що мені видав вусатий Петрович.

Попередня
-= 59 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!