Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Зупинився. Нове неприємне передчуття несподівано підкотило до самого горла і ніби перехопило подих раптовим спазмом. Якийсь час я намагався зібратися з думками та розвіяти свої незрозумілі страхи. Потім відчинив дверцята, вийшов з автомобіля, випростався. Вогкість і холод прокотились хвилями по всьому тілу. Зморозило, тепер чекай висипу. А й справді, відразу засвербіло посередині нижньої губи. Оглядівся: ніде нікого немає. Замкнувши автомобіль я уважно обдивився весь його лівий бік, пройшов до передньої частини, заглянув вниз. Нічого крім бруду. Відвернувся до кущів і нарешті вгамував свою потребу. Мочився довго, на хвильку «вимкнувшись» з простору і часу. Та врешті треба щось вирішувати, влаштовуватись на ніч. Скоро кінець робочого дня, а я ще й досі не потрапив на своє нове місце роботи.

Адже це́ тепер моє місто. Це́ моє нове життя…

Струснувши останню краплю і застібнувши «блискавку» я діловито направився на вихід до головної вулиці.

Коли я знову вийшов на дорогу повз мене на великій швидкості промчала БРДМ з якимись написами на правому борті. Я остовпів. Справжній двохосний бронеавтомобіль, тільки й того, що без башти з кулеметом.

Вдалині все так само мигав жовтим світлофор і на дорозі як і раніше нікого не було. Проте за житловою дев’ятиповерхівкою, до якої я направлявся, на віддалі з правої сторони чітко виділялись КРАЗи, що задки по черзі під’їздили до якоїсь ями і висипали вниз вміст своїх кузовів: навіть здаля було видно неоднорідність цієї маси, що відразу наводило на думку про вивіз якогось сміття.

«Ну, вже хоч щось, - подумав я, - хоч якесь життя».

Навпроти кафе пішохідного переходу також не було, тож впевнившись у відсутності транспорту я швиденько перетнув дорогу. З її протилежного боку слідувала смужка такої ж пожовклої трави за якою знаходився широкий тротуар. Від тротуару і до самого приміщення кафе розкинувся досить просторий асфальтований майданчик. Проте, лиш перетнувши дорогу, я відразу запідозрив, що кафе вже давно як не працює. Все виглядало дуже занедбаним: брудне скло (подекуди закрите, імовірно металевими щитами), трава між сходами… Та все ж, бажаючи остаточно пересвідчитись в тому, що чим далі, тим більше ставало очевиднішим, а також бажаючи віднайти інші людні місця, щоб розпитати дорогу, я впевнено попрямував до центрального входу приміщення.

Наблизившись ще, я побачив, що навіть сама дев’ятиповерхівка, яка, судячи з однакових маленьких вікон без балконів з численними натягнутими попід ними мотузками, вірогідно колись була гуртожитком, - теж була давно покинутою. Лише зараз я звернув увагу, що в багатьох вікнах відсутні віконні рами…

До входу вели сходи з трьох широких залізобетонних плит. Парадна частина приміщення разом з дверима кафе представляла собою металеві рами з товстим та тьмяним від бруду склом від підлоги до стелі. Масивні металеві ручки двостулкових дверей були міцно обмотані товстим металевим ланцюгом, увінчаним великим навісним замком, що звисав у нижній частині. Однак, такі засоби перестороги в даній ситуації здавались геть непотрібними, з огляду на те, що збоку від дверей скло було взагалі відсутнє, а утворений отвір був затулений листом ДВП край якого від часу і вологи відігнувся назовні. Крім напису вгорі, який я побачив ще з дороги, будь-яких інших інформативних повідомлень ніде не було. Я підійшов ближче до отвору і зазирнув всередину, проте там був морок і розгледіти щось конкретне було неможливо.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!