Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Славко до обходу не повернувся. Але, здавалось, лікар навіть не помітив його відсутності. Коли я запитав його про виписку з лікарні він, на моє здивування, повідомив, що це можливо і що мій стан дозволяє лікуватися амбулаторно. Він дав необхідні розпорядження медсестрі, яка знаходилась поруч з ним, після чого вони вийшли з палати.

І двері залишились незамкненими.

Якийсь час я перебував в стані збудження. Мені вже не лежалось, не сиділось. Я ходив з кутка в куток і очікував, коли буде оформлена моя виписка. Як мені пояснили, я мав зачекати, доки лікар закінчить обхід, а потім складе всі необхідні документи. Тільки після цього мені мали б видати мій одяг і розпрощатися зі мною.

Та час минав, а я все ще залишався в палаті. Не втримавшись я вийшов в коридор і попрямував ним ліворуч доки не дійшов до фойє зі столиком чергової медсестри, за яким сиділа жінка середнього віку. Вона неспішно гортала задавнений і по всьому, не один раз перечитаний жіночий журнал. Піднявши на мене маслянисто вологі темні очі вона повільно процідила:

• Немає доктора.

• А коли буде?

• Я знаю? Больно́й, зайдіть в палату.

• Я не хворий, мене виписують.

• Доктора немає.

Я вирішив зачекати ще і повернувся до себе в палату. Проте, як я не прислухався в очікуванні кроків до моєї палати, в коридорі була суцільна тиша. Я став нервувати. Через деякий час коридором стали розвозити обід. При цьому, до мене в палату його не завозили. Я розізлився і знов пішов до медсестри. Побачивши мене здалеку вона взяла слухавку і на телефонному диску набрала тризначний номер.

Я зупинився біля столу і став очікувати, доки вона поговорить з невідомим співрозмовником. Вона ж утримуючи слухавку біля вуха, дивилась ніби повз мене, занурившись у свої думки, оскільки деякий час на її виклик ніхто не відповідав. Врешті навіть я почув звідти жіноче «алло». У відповідь медсестра дещо крикливо звернулась до співрозмовниці: «Ну шо там у вас? Мені больного виписувать… шо-шо? … так, а мені шо робить? … шо? … щас, секундочку», затуливши слухавку долонею вона звернулась до мене:

• Ти сьогодні хочеш виписаться?

• Ну звісно сьогодні. Лікар сказав…

• Доктора немає, я ж кажу. А без доктора…

• Ну і що мені робити?

Вона подивилась на мене, а потім знову продовжила перервану розмову телефоном: «слухай, його вже й не кормлять сьогодні… да, ніяких процедур … ну Владімір Ілліч сказав, шоб оформляли… да? … я поняла … поняла-поняла, харашо, Свєточка, давай».

Закінчивши розмову вона знову звернулась до мене:

• То в тебе там тільки одежа?

• Ну да. Мені й епікриз не потрібний.

• Оце ж про епікриз. Єслі треба, то доктор завтра буде. Тільки зранку, бо завтра субота, короткий день. Або в понеділок.

• Добре.

Вона провела мене в комірчину, де швидко знайшла мої брюки, светр та кросівки, в які були встромлені брудні шкарпетки. Я взяв одяг і запитально поглянув на неї. Вона, просвердлюючи мене своїм поглядом, якийсь час просто стояла навпроти мене. Запала незручна мовчанка, після чого вона скрушно зітхнула і пробубнівши «стіснітєльний найшовся», показала куток, де б я міг переодягнутися майже без сторонніх очей. Це було доречним, з огляду на відсутність у мене білизни.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!