Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• Але ж ви самі сказали, що я ще ні в чому не обвинувачуюсь…

• О́т як ви, Сергій Леонідович… Та́к, ви ні в чому не обвинувачуєтесь, але це лише питання часу. І зауважте, пов’язано це лише з моєю доброзичливістю по відношенню до вас, яку вам несила збагнути. Але якщо хочете, я прямо зараз оформлю вам офіційне затримання по сто п’ятнадцятій і в понеділок вас повезуть до прокурора який, будьте певні, дасть санкцію на ваш арешт, як підозрюваного у вбивствах. Ви цього хочете, Сергій Леонідович?

• Я нічого не хочу. Я лише хочу, щоб мене відпустили, а обидва ваших варіанти передбачають моє поміщення в одну й ту саму камеру. Чому до мене таке вибіркове ставлення, якщо, з ваших же слів, ви мене могли б відпустити на підписку про невиїзд?

• Сергій Леонідович! Слідство веду я, і саме мені́ приймати відповідні рішення. На мою думку, у вашому випадку існують підстави вважати, що ви можете ухилятись від слідства. Проте я, як бачите, не вдаюсь до затримання в порядку, встановленому кримінально-процесуальним кодексом. Тобто до затримання, яке б неминуче потягло ваш арешт. Ні! Я пропоную адмінстаттю, яка жодним чином не пов’язує вас із злочином. І це все при тому, що я навіть ще не знаю, за якою статтею ви підете далі. А може ви відхилите мою пропозицією і вирішите обрати для себе гірший варіант серійного вбивці? В тому випадку триманням під вартою буде єдиною можливою для вас мірою запобіжного заходу.

Я не знав, що йому відповісти. Я повністю заплутався у визначеннях і термінологіях, якими з легкістю маніпулював Ігнатенко, і вже не розумів: ду́рить він мене, чи ні. Все затьмарювала перспектива знову повернутися в напівпідвал з «колючими» стінами і я не міг мислити об’єктивно. Я відчув слабкість і запаморочення.

• Руслан Богданович, - почав я канючити знову, відчуваючи і відразу до самого себе і марність цих спроб, - мені ж на роботу треба, я ж ще й досі…

• Про це можете більше не турбуватися, - майже урочисто Ігнатенко дістав невеличку книжечку в коричневій обкладинці, розкрив її перед собою, - вас звільнили. За прогул. А вам хіба не казали?

Мене аж підкинуло від вервечки думок, які спалахнули одночасно від побаченого документу в його руках.

• Вибачте… Це, - мій паспорт? – запитав я.

• Ну не мій же!

• То він у вас з самого початку?

• Що ви маєте на увазі? – здивувався Ігнатенко.

• Ну, я про мої документи. Вони постійно були у вас?

• Вони постійно були з матеріалами, складеними відносно вас. А що вас дивує? Ми ж маємо встановлювати особу. Не переживайте: і паспорт і всі інші документи нікуди не подінуться.

«То я більше не безхатько? – подумав я, - а мені навмисно нав’язали думку, що я без документів і що зі мною можна робити все, що заманеться. Але як? Як документи могли опинитися в міліції, якщо вони знаходились в…».

• А моя машина? – вирвалось в мене перш ніж я усвідомив, що відбувається і зміг сформулювати запитання.

Ігнатенко ніби відчуваючи, що бовкнув зайве, швидко сховав паспорт у шухляду столу і не дивлячись мені у очі відповів ще більш безглуздішим запитанням:

• А що машина?

• Ну… Вона теж у вас?

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!