Слава ЗСУ!

Я зробив крок назад, розвернувся, щоб обійти будинок і попрямувати туди, де були вантажівки, і в цю ж вмить побачив двох собацюр, які завмерли перед східцями на відстані семи-восьми метрів від мене. Це були досить рослі короткошерсті тварини майже повністю чорної масті за виключенням нижніх частин довгих міцних лап та писків, які мали коричневе забарвлення. Статурою собаки нагадували доберманів, проте з усього було ясно, що мали вони цілком вуличне походження.

Від такої несподіванки я різко закляк, тоді як собаки у відповідь на мою реакцію відразу загарчали. Було зрозуміло, що вони готові в будь-яку мить кинутись в атаку і цьому ніяк не запобігти. Намагаючись не робити різких рухів я випрямив руки міцно стиснувши пальці в кулаки. М’язи напружились, раптовий викид адреналіну обпік голову і теплом розлився на плечі. Дихання завмерло, вірніше здавлений видих ніби вперся в горло, в міцно стиснуті щелепи, напружуючи судини обличчя і загрожуючи зірвати мозок, як закупорена пляшка води, в яку кинули шматок карбіду.

Я став повільно задкувати до замкнених дверей кафе, гарячково перебираючи в голові всі можливі варіанти розвитку подій. Собаки, натомість, зрозумівши мій страх і безпорадність, розділились і продовжуючи гарчати стали підступати до мене з двох різних боків. В якийсь момент мені здалось, що собака, яка підходила з лівої сторони, критично скоротила дистанцію і я всім корпусом, не рухаючи руками повернувся до неї. Та мабуть цей рух тваринами був сприйнятий як сигнал до нападу, оскільки загрозливе гарчання миттєво змінилося голосним і швидким гавканням і собака праворуч першою кинулась на мене. Якимсь чином я розвернувся вліво і вона клацнувши зубами в мене по кісточкам пальців стиснутого кулака (чи то зісковзнувши зубами, чи то я своїм махом кулака попав їй у пащу), відскочила ліворуч, де саме зводилась до такої ж атаки інша собака. Внаслідок цього замішання вони вдвох опинились з одного боку і несподівано втратили вигідні позиції для нападу. Проте я вже навряд чи щось тямив, оскільки на той момент в мене вже повністю увімкнувся і працював на всю потужність інстинкт, волі якого корилося все тіло. Жодних думок чи страху. Руки виписували в повітрі несамовиті махи, ноги швидко відбивали чергові наступи і попри те, що якась з собак трішки хватонула мене за праву гомілку, я все ж таки кілька разів боляче огрів нападників носаками.

Скориставшись черговим замішанням я відхилив лівою рукою лист ДВП, який під час поступового відступу виявився в мене поза спиною, і задки ступив всередину приміщення кафе.

Собацюри певний час гавкали мені в слід і робили переможні випади, підскакуючи до самого отвору. Проте проникнути всередину приміщення вони не намагались, а далі, напевно втративши до мене інтерес, подались до центральної вулиці.

Я стояв відразу за отвором споглядаючи на все що відбувається ззовні через зеленуваті напливи скла. Нарешті мої легені відчули глибокий ритм, а підвищена порція кисню, та, можливо, пережитий стрес, дали відчуття легкого сп’яніння. На зовнішній стороні правої кисті були дві продовгуваті подряпини. Крові виступило небагато, - здавалось, що руку саднить не стільки від глибини проникнення собачих зубів (вона й дійсно була незначною), скільки від самого удару. А от на правій гомілці я взагалі не виявив жодних ран, хоча й досі відчував на ній собачі щелепи. Єдиною згадкою про цю сутичку був Г-подібний розрив тканини джинсів. Тіло все ще колотило, в скронях неймовірно гупали насичені адреналіном хвилі крові, а по спині і під пахвами відчувались неприємні струмки які на протязі холодили шкіру. Однак, я зрозумів, що небезпека минула і лише в душі покраяв себе за неприпустиму легковажність.