Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Та на подив співкамерників і неприхований жаль слідчого, що в перші дні після затримання пред’явив йому, як він виразився, «первинне звинувачення» і незграбним почерком записав протокол допиту, Іван Семенович навідріз відмовився від запропонованої позиції і попри неодноразово доведені йому наслідки визнання вини в умисному вбивстві, продовжував наполягати на тому, що він хотів вбити і що спеціально заскочив потерпілого зненацька, коли той знаходився до нього спиною, а отже, - ніяк не загрожував його життю.

Ще Івана Семеновича під конвоєм возили до психіатричного закладу, в якій троє дивакуватих лікарів розпитували в нього про його життя, дитинство. Іноді вони ставили дурнуваті запитання, на кшталт, яке сьогодні число чи скільки коштує пачка «Прими» у сільмазі. Хоч все це і зайняло не більше години, з приміщення цього закладу Іван Семенович виходив зі змішаними почуттями, так, ніби лише сам факт цих відвідин був для нього якимсь приниженням, свідченням сумнівів в його адекватності та психічному здоров’ї.

«На хаті» у слідчому ізоляторі місцеві бувальці йому пояснили, що практика проведення в межах кримінальної справи психіатричних експертиз є досить поширеною, а в його випадку, - цілком виправданою, бо суд має бути певним, чи розумів обвинувачений в момент вчинення злочину значення своїх дій та чи міг керувати ними; чи не було вказане вбивство скоєне в стані афекту. Іван Семенович знав, що значить афект і був певен, що такого стану в нього не було. Але навіть після отриманих роз’яснень осад якоїсь бридливості залишився, а душу гнітило навіть не стільки розуміння скоєного, як думка про те, що його правда нікому не потрібна і лише викликає у людей непорозуміння.

На відміну від Івана Семеновича, Зя́ма був його повною протилежністю. Він був корінним жителем Індастріза, так би мовити, - дитиною асфальту. В свої неповні дев’ятнадцять він вже мав дві судимості за крадіжки, але до позбавлення волі жодного разу не доходило, бо перший раз потрапив під амністію, а вдруге, - був засуджений умовно. Зя́ма розумів, що обдурити долю втретє йому вже не вдасться і доведеться «сісти». Більше того, на цей раз йому має додатися ще й невідбуте покарання по минулій судимості. Тому, в обмін на відібрану у якихось наркоманів коноплю, яку кілька разів йому в кімнаті для допитів передавав працівник карного розшуку, він крім скоєних крадіжок з двох магазинів і однієї аптеки «зізнався» ще в трьох епізодах нерозкритих крадіжок в сільських магазинах десь в передмісті.

Зя́ма хвалився, як у спілкуванні з оперативником він спритно заволодів ініціативою, бо коли той прийшов вдруге, Зя́ма поскаржився йому, що прине́сена минулого разу «трава» геть нія́ка, що курили її всією «хатою» і нікого «не вставило», а тому, зважаючи на таку непорядність «начальника», він відмовляється від подальшої «співпраці», в т. ч. і від свого зізнання в крадіжці горілки, ковбаси і солодощів з сільмагу у Високій Балці, де він зроду-віку ніколи навіть і не був.

• Я йому кажу, всьо, Сан Санич, фініта ля комєдія, - захоплено відтворював діалог з оперативником Зя́ма, - а він мені: «ну звиняй, Зя́ма… звідки ж я знав, що вона гівно… наступного разу…» і все таке. Він то до мене вже з новою дєлюго́й, а тут облом такий. Каже: «В слє́дущий раз… Щас немає нічого... Ось, якщо хочеш, макової соломки кульок…». А я йому: «Бляха, Санич, шо я робить з нею буду? Я шо її, в «хаті» варитиму?». Короче так тоді ні з чим і пішов. Полякав, правда трохи, та тільки без толку все це. Зато́ потом на ци́рлах бігав і нормальний такий ганжуба́с приніс. А хулі, - я ж йому показа́тєль робив! Та й мені нормально, я тоді вопще́ на хаті «в поря́ді» був…

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!