Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Насилу відшукавши зручну позу я став намагатись заснути, аж раптом, почув якесь шарудіння, яке було чути всього лиш секунду-дві. Я не міг зрозуміти ані походження цього звуку, ані те, звідки він долинав. Тоді я знову став прислухатися, але навколо була лише тиша. Раптом в голову влізла думка, що я зробив висновок про відсутність в камері сторонньої особи лише перевіривши лавку. Але що як незнайомець заховався під нею?

Але навіщо?!?

Це вже здавалось повною маячнею, та думки безконтрольно зринали одна за одною, вражаючи своєю абсурдністю і фантастичністю. Я втратив будь-який контроль за цими процесами, хоч і намагався вгамувати їх простим рахуванням чи вольовими спробами відсторонитися на інші теми. Голова розболілась ще більше і я зрозумів, що навряд чи засну. Час розтягнувся в безкінечно довгий і болісний відрізок. Я знову відчув задуху і майже наочно уявив безвихідь свого положення.

І коли відчай повністю мною заволодів я… заснув.

Це був дуже тривожний сон: я постійно від когось тікав, але щоразу опинявся ще в гіршому місці. Це були темні чи напівтемні коридори, що завертали в різні сторони безкінечними лабіринтами; всюди була кров і рештки людських тіл. Як тільки я відривався від якогось містичного переслідувача, ця темна сутність з’являлася попереду. Вона ніби гралася зі мною, а я не мав жодної можливості уникнути цього страшного місця.

Здається я кричав уві сні. А ще я іноді ніби розумів, що це сон, але не міг від нього звільнитися і поринав в нього знову і знов…

А вранці до мене прийшов Скирда.

18

На той момент я вже прокинувся, хоча спав доволі мало, зовсім не відпочив і почувався втомленим. Як тільки я почув кроки в коридорі, що зупинилися біля моїх дверей, я підвівся з лавки і сів у свою звичну позу, очікуючи, що буде далі. Дуже хотілося їсти, бо ж ввечері, попри обіцянку нагодувати, мені так нічого й не перепало. Тому, доки відчинялися двері, я ще встиг подумати, що принесли сніданок, щось просте, як хліб з ковбасою, чи щось інше, що можна було купити в магазині за гроші начальника міліції. Та коли двері відчинились інтерес до їжі відійшов на другий план.

Скирда був сам. Поглянувши на мене, він зробив крок всередину і повернувшись до мене правим боком, ледь причинив за собою двері, залишаючи отвір для освітлення. Його вигляд не відображав ні люті, ні поспіху і це чомусь страшило.

• Ну шо, у́мнік, думав: все? Пропетля́в? – звернувся він до мене злорадно.

Я не знав, що в нього на умі і промовчав у відповідь, дивлячись на нього з-під лоба в очікуванні подальших погроз чи чогось гіршого і намагаючись хоч якось зорієнтуватися в ситуації.

• Думав, зі мною можна гратися? А я ж тебе попереджав, – стоячи біля мене він нахилився до мого обличчя вдивляючись мені в очі.

• Що вам від мене потрібно? – не витримав я, - Ігнатенко сказав, що я маю час до понеділка.

• Та мені насрать на те, шо тобі казав Ігнатенко. До речі, він казав щось про мене? Розпитував?

• Нічого не казав, та він дав час…

• Так, ану заткнись. Я тобі чітко поставив питання.

• Нічого не казав, - я вирішив його завчасно не дратувати.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!