Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Через деякий час, повністю оговтавшись, я вже намагався дослідити приміщення кафе. Призвичаївшись до темряви я побачив, що весь зал практично пустий. Де-не-де на підлозі валялись якісь ганчірки, папір, схожий на пакувальний, порожні пляшки, інший мотлох. Я аж ніяк не був першим «відвідувачем» закладу після його закриття, тож інтуїтивно став вдивлятись під ноги, щоб бува не вступити в якесь лайно абощо. Місцями зі стін звисали електричні проводи. З всього було зрозуміло, що все обладнання з даного приміщення давно демонтоване. Я не став заходити в підсобні приміщення, розташовані за барною стійкою та безпосередньо ліворуч від неї, оскільки там взагалі було темно. Проте поруч з нею я побачив на підлозі дерев’яну палицю з півтори метри завдовжки і відразу взяв її в руки. Нею виявилась стара та при цьому доволі міцна швабра.

А між тим, час невпинно летів далі і я вже не виключав можливість ночівлі в своєму автомобілі й без того забитому моїм холостяцьким крамом. Але навіть для цього мені в будь-якому випадку треба було вибиратися з цього приміщення.

І за будь-що, треба хоч у когось дізнатися, куди їхати далі! «Був би телефон, – пригадався нещодавній візит в магазин електроніки, де я трохи не купив такий жаданий Mitsubishi trium з підсвічуваними кнопками та видвижною антеною, - не мав би зараз клопоту». Але, з врахуванням кредиту на авто, мобільний виходив за межі дозволеного.

Утримуючи швабру робочою поверхнею догори і уважно роздивляючись прилеглу територію, щоб знову не натрапити на собак, я через той самий віконний отвір обережно вийшов з приміщення. Спустившись східцями вниз, я попрямував вздовж будинку ліворуч, маючи на меті підійти ближче до того місця, де працювали вантажівки. Та коли я повернув за ріг будинку, я вже не помітив там жодного руху. До місця викиду покидьків було не більше двохсот метрів і я все ж вирішив пройти туди з надією хоч когось зустріти. До того ж, не зважаючи на відсутність твердого покриття, в той напрямок вела доволі рівна і відносно суха стежка, прокладена по діагоналі через прямокутне пустище на якому то тут то там були нагромаджені стоси почорнілих і порепаних від часу залізобетонних плит, паль, цегли.

Перебуваючи приблизно за сто метрів від місця викиду сміття, я побачив там чоловіка, що вийшов з чагарників і, ніби підстрибуючи, швидкою ходою попрямував до ями. Невідомий був одягнутий в якесь лахміття, мав довге недоглянуте волосся і по всьому був безхатченком. Він знаходився спиною до мене і я не мав можливості його роздивитись чи хоча б спробувати визначити його вік. Натомість він мене не бачив взагалі.

Я дещо збавив ходу, роздумуючи, чи варто розпитувати дорогу у безхатька, який, імовірно, збирається провести інвентаризацію свіжих відходів. З іншого боку, я до цього часу так і не зустрів інших мешканців міста, не враховуючи незворушні фігури на зупинці «Ручеек-1» та патрульних міліціянтів на Ланосі. Продовжуючи зважувати всі «за» і «проти» та спостерігаючи за діями безхатченка, я раптово побачив як з ями, куди ще недавно висипали сміття самоскиди, він став витягати за ноги закривавлене і очевидно мертве тіло людини…

Я відразу завмер як вкопаний, машинально стиснувши в спітнілій долоні древко швабри. В грудях похололо. Події останніх годин створювали відчуття сюрреалістичності всього, що відбувається навколо.

Натомість безхатченко, явно не приголомшений своєю знахідкою, відтягнувши труп на певну відстань, діловито повернувся назад і знову спустився в ту ж саму яму. Там, перебуваючи на глибині біля півметра, він знову щось схопив правою рукою внизу та впершись лівою в край ями, почав тягнути його на себе. Раптом вантаж різко подався і чоловік завалився спиною на край ями. Швидко піднявшись за ноги він знову нахилився до чогось в ямі і тут таки я побачив ще одне тіло, яке він витягував з покидьків, підхопивши його обома руками під пахви.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!