Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Ми прямували саме до цього автомобіля і коли підійшли ближче, я побачив всередині ще трьох чоловіків різного віку, які, як я відразу здогадався, були затриманими.

І, як виявилось, чекали лише на мене.

Мені наказали залізти всередину, де я примостився навпроти дверей, біля молодика в брудному, засмальцьованому одязі з немитою розкуйовдженою чуприною. Опустивши голову він втупився в пальці рук, марно намагаючись виколупати бруд з-під непристойно відрослих нігтів. Від нього відверто смерділо, ніби він не купався щонайменше кілька місяців. Я зловив на собі погляди двох чоловіків, які сиділи навпроти, і зрозумів, що біля мого сусіда ніхто з них не відважувався сідати. Поруч біля цих двох на самому краєчку примостився молодий сержант з автоматом; вусатий прапорщик сів за кермо, а чоловік в шкірянці, - на переднє пасажирське сидіння.

Після моїх невдалих спроб випитати про свою участь у низькорослого капітана, я не наважувався розпитувати, в який суд нас везтимуть і що там від мене буде потрібно. Обстановка не спонукала до будь-яких розмов. Та ось чоловік в шкірянці повернувся до нас і зупинивши погляд на моєму сусідові, який продовжував ховати очі, протяжно і напівжартома промовив:

• Ох і воняєш ти, Гриша!

• Бляха, тільки машину помив, - вибухнув значно старший за нього прапорщик-водій, так, ніби він тільки цього й чекав і обурення якого, на відміну від чоловіка в шкірянці, було справжнім, - бляха, бомжа́ри ко́нчені, засмердять все, а ти потом мий. Найшли меншого!

Можливо зрозумівши настрій прапорщика, що не розташовував до жартів, чоловік в шкірянці не продовжив подальші кпини і зосередився на дорозі з свого пасажирського місця. Але пауза, що настала після цього і рвучкі смикання важеля коробки передач красномовно вказували на те, що це був лише початок нескінченого потоку накопленого водійського роздратування.

• Ні, ну чого я? В больни́чку на комісію, - я; воспроізво́дство, позавчора Ігнатенко проводив, - засрали всю машину, - знову я. А як з пожара на «трикутнику» трупи везли? Горілим тиждень воняло! Якшо не більше. І це постоянно! Шо́, питається, немає других машин? Єсь же ш в «ритуалі» труповозки! Або ось цих раклів… Хай би самі їх і забирали. В них там джіпи всякі, бензин не щитають, взяли б і приїхали. Нє, давай Сергійович, вези. Хай заво́нюють тобі все. А мені потом каструлі з хавчиком для затриманих тут везти. От скажи, це нормально возить їжу машиною, якою возиш трупи?

Монолог образ і загального обурення продовжувався весь час з невеликими паузами і чоловік в шкірянці, мабуть намагаючись запевнити кермувальника у своїй прихильності, запитував у нього про щось, по всьому, йому відоме і скрушно погоджувався з ним, отримуючи у відповідь чергові тиради про нелегке життя водія міліційного автомобіля. З боку така показова демонстрація уваги і солідарності виглядала відверто нещирою, проте вусатий прапорщик, здавалось, нічого не помічав. Машину кидало по вибоїнах, що чимдалі ставали більш виразними та частими і я лівою рукою тримався за спеціальну петлю на стелі автомобіля. Але через незадовільне покриття дороги та жорстку підвіску лавка, на якій я сидів, щоразу ніби вилітала з-під мене, а потім, так само несподівано та немилосердно гамсе́лила мене в зад з такою силою, що удар по стовбуру хребта передавався аж до голови. Від цієї їзди розболілись травмовані ребра і нирки. Іноді, коли я в черговий раз підлітав утримуючись рукою за петлю, я напружував м’язи біцепса та стегон, намагаючись зависнути таким чином над лавкою, а коли дорога вирівнювалася, опускався вниз. Але інколи це не спрацьовувало і коли після чергового кидка я опускався вниз, колеса машини несподівано наражались на ще якусь перешкоду і я знову отримував добрячого копняка.

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!