Слава ЗСУ!

Я сильніше стиснув задерев’янілі пальці руки, зімкнув щелепу, напружив м’язи обличчя і шиї. Здавалося, я оволодів ситуацією, проте це виявилося лише тимчасовим послабленням і незабаром нова хвиля нудоти накотилася ще з більшою силою. Опустивши голову я сплюнув зайву слину на підлогу і накрив плювок ногою. Знову підняв голову, поглянув на сержанта, який ніяк не відреагував на мій акт плюндрування міліційного «уазика»; на чоловіків праворуч від нього, які були повністю поглинуті в щось своє. Гриша, що гойдався поруч біля мене, також продовжував вивчати свої нігті.

• Мене зараз вирве, - звернувся я до сержанта, розмовляючи крізь зуби і відразу зрозумів, що крізь шум в салоні автомобіля він нічого з сказаного не почув.

Я знову нахилив голову і заплющив очі, аж ось автомобіль гойднувшись на якійсь вибоїні раптово зупинився, через що, не зважаючи на утримування лівою рукою, мене кинуло до перегородки водія. Я відчув у шлунку неймовірний сплеск, хоча насправді він вже давно був порожнім. Та загальне припинення хилитання вже було добре саме по собі.

«Ми приїхали?» – здивувався я.

Лише зараз до мене дійшло, що за якусь мить до цього чоловік в шкірянці про щось говорив водієві і ось тепер він відчинив свої дверцята і вийшов з авта. Як виявилось, він просив зупинитись, щоб справити свої потреби, що він і робив, ставши з правого боку від УАЗика і повернувшись спиною до бокових дверей автомобіля, навпроти яких я сидів. Та ця, нехай і короткочасна зупинка допомогла мені швидко оговтатись, вгамувати запаморочення і блювотні рефлекси. Подивившись навкруги я побачив, що туман поступово розступається, однак навкруги, наскільки вистачало погляду, лежала камениста рівнина без жодних ознак рослинності.

Раптом чоловік в шкірянці щось нерозбірливо крикнув водієві. «Та бачу», - обізвався той намагаючись завести автомобіль. Стартер дуже знехотя провертався і лише після того, як чоловік в шкірянці заскочив в автомобіль і зачинив за собою дверцята, мотор нарешті завівся і машина різко рвонула з місця так, що я правим плечем завалився на Гришу, який від цього взагалі упав на підлогу. Не краще було і з пасажирами, які сиділи навпроти мене. На обличчі сержанта промайнула щира розгубленість, коли він також завалився на затриманих, що сиділи ліворуч від нього, а потім і взагалі злетів з лавки продовжуючи притримувати на грудях автомат лівою рукою та блокуючись правою об підлогу.

Проте він швидко опанував себе, зайняв своє місце і якось зло поглянув на мене, чи то вважаючи мене винним у своєму падінні, чи, скоріш за все, через те, що я встиг побачити його конфуз.

А автомобіль несло і підкидало гірше ніж до цього. Я побачив, що ми їдемо не по дорозі, а з коротких перемовок водія і чоловіка в шкірянці зрозумів, що вони хочуть когось наздогнати.

• От же ш сволочі, - вилаявся водій.

• Сергійович, ми там не проїдем, - промовив чоловік в шкірянці.

• Проїдем… Це ж точно вкрали.

• Та ну ясно. Сергійович!

• Бачу.

Машину підкинуло так, що я боляче вдарився головою об стелю, а потім так само боляче опустився на лавку. Коли я знову поглянув на сержанта, в того юшила кров з носа, яку він незграбно розмазував тильною поверхнею правої долоні. Проте, здавалось, ніхто не зважав на таку їзду. Зрештою автомобіль так само різко зупинився і водій з чоловіком в шкірянці майже одночасно вискочили з машини.