Слава ЗСУ!

Я намагався роздивитись, що сталося і у вікно за своєю спиною побачив, як вони наздоганяли двох чоловіків. Чоловік в шкірянці дістав пістолет і двічі вистрілив у повітря перед тим, як втікачі нарешті зупинилися. Вони опустились на коліна і завели руки за голови. Та їх переслідувачі не зважали на це і догнавши стали гамсе́лити їх ногами куди прийдеться, геть поваливши на землю. Це було справжнє побиття без будь-яких шансів дати відсіч чи захиститися. Чоловіки на землі лише звивалися від важких ударів безуспішно намагаючись прикривати долонями обличчя, голову, пах.

Нарешті водій з чоловіком в шкірянці зупинилися і, як я зрозумів, наказали втікачам йти до нашого автомобіля. Вже ближче я побачив візок з якимсь брухтом, який, певно, невідомі покинули намагаючись втекти від переслідувачів. Коли вони порівнялись з ним, чоловік в шкірянці вказав на нього рукою і затримані розвернули його і потягли до автомобіля.

• Який Костя? Шо ти брешеш? – почув я голос чоловіка в шкірянці.

• Та це з са́діка, - мовив водій, - я бачив, що його розбирать начали.

Затримані якось намагались виправдатись, та на їх аргументи ніхто не зважав. Зрештою бокові дверцята автомобіля відчинились і чоловік в шкірянці наказав затриманим чоловікам залазити до нас в салон. Мені довелось потіснитися до Гриші і біля мене на лавку сів чоловік років сорока з худим гостроносим обличчям геть заюшеним кров’ю, яка текла десь з волосяної частини голови. Поруч біля нього спиною до перегородки на лавці сів інший втікач, теж із закривавленим обличчям. На переніссі в нього була велика рана, а поверх плям крові, здавалось, текли сльози.

Чоловік в шкірянці зачинив бокові дверцята і сів на своє місце біля водія, доки той безуспішно намагався завести двигун. Зрештою стартер взагалі перестав реагувати на маніпуляції водія і той, вилаявшись, вийшов з автомобіля, обігнув його з лівої сторони, відчинив задні дверцята і з-під лавки, на якій сиділи Гриша, я, та гостроносий, дістав ручку для запуску двигуна. Обличчя водія нічого не виражало крім невдоволення і здається, недавнє переслідування, побиття та затримання невідомих жодним чином на нього не вплинуло.

За мить він став провертати ручкою двигун і автомобіль го́йдався від його різких рухів. Він зробив з десяток спроб, однак все виявилось марним.

• Ну всьо, приїхали, - почулось його бубніння, - а я ж казав…

Чоловік в шкірянці мовчки вийшов до водія, а сержант з автоматом, що весь час поглядав то на нас, то на відчинені задні дверцята, зрештою відчинив бокові дверцята, від чого всередині утворився холодний протяг, і вийшов назовні.

Чоловіки довго про щось спілкувалися попереду автомобіля, потім знову почались марні спроби завести двигун. По якомусь часі до нас підійшов чоловік у шкірянці і наказав всім виходити.

Я виліз з машини і огле́дівся. Автомобіль стояв перед пологим спуском, який метрів за сто п’ятдесят обривався кудись вниз. Сонце нарешті розігнало останні рештки туману і я побачив справжню пустку навкруги. Під ногами, де не глянь, було подрібнене каміння. До всього ж, я побачив, що поверхня, де ми знаходились, зовсім не рівнинна, бо складалась з великої кількості пологих пагорбів. Відсутність рослинності, крім невеличких бур’янців та моху, які, здавалося, теж мають забарвлення близьке до оточуючих їх каменів, створювало враження чогось неземного і фантастичного.