Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Чоловік в шкірянці наказав нам вишикуватись в колону по двоє і прямувати в зазначеному ним напрямку. Сам він, разом з сержантом, йшов позаду нас, а водій залишився біля свого автомобіля. Я йшов попереду разом з Гришею і навіть був радий такій подорожі, бо змучене незручним сидінням і екстремальною їздою тіло потребувало випрямлення і свіжого повітря. До того ж, так я відчував себе більш вільним, та мабуть підсвідомо шукав можливості втечі.

Коли ми піднялись на пагорб, яким спускалися на автомобілі, краєвид не змінився. Я не побачив попереду якихось особливостей, які б вирізняли його від вже пройденого шляху. Натомість ми вийшли на дорогу, що представляла собою смугу більш ущільненого і промасленого щебню, втрамбованого тривалим використанням автомобільним транспортом, і пішли далі цим шляхом.

В нашій колоні всі мовчали. Гриша йшов ліворуч від мене і байдуже дивився вперед, позаду нас йшли чоловіки, що сиділи в автомобілі навпроти нас, а замикали колону двоє щойно затриманих з роз’юшеними обличчями. Чоловік в шкірянці щось розповідав молодому сержанту, а голос останнього було майже не чути.

По якомусь часі я побачив попереду невеличку будівлю, що стояла ліворуч біля дороги. Ми прямували саме до неї і коли наблизились метрів за двадцять, звідти вийшов озброєний автоматом чоловік, який направив зброю в наш бік і мовчки спостерігав, як ми наближаємося. Метрів за десять до нього чоловік в шкірянці обізвався і наказавши нам зупинитись, вийшов вперед до незнайомця. Було видно, що вони знайомі, бо чоловік з автоматом відразу опустив зброю. Вони про щось говорили, а потім чоловік в шкірянці махнув нам рукою, щоб ми підійшли ближче, після чого наказав всім затриманим сісти на землю обабіч дороги.

Будівля представляла собою маленький сторожовий вагончик площею, приблизно, три на чотири метри. Чоловік в шкірянці разом з невідомим зайшли всередину і останній, як я зрозумів з характерних звуків, по радіостанції намагався комусь про нас повідомити. Потім вони вийшли, чоловік в шкірянці діловито оглянув нас, дістав сигарету і закурив.

• Гриша, курить будеш? – звернувся він до мого сусіда.

• Якшо можна, – вперше обізвався той.

• Ага, можна. Можна Машку за ляшку, знаєш таке? І вопще, Гриша, я тобі скажу, шо хєр завьорнутий в газєту замєняєт сігарєту.

Позаду нас ідіотським сміхом вибухнув сержант з автоматом, який до цього намагався зупинити кровотечу з носа, що почалась знову. Це виглядало ще більше по-дурному, бо крім нього ніхто не сміявся і навіть чоловік в шкірянці, що до цього вважав свій жарт дотепним, дивлячись на реакцію сержанта, якось спохмурнів.

• Ну шо, бойци́ нівідімого фронта, - продовжив він не зважаючи на поодинокі пирскання сержанта, який намагався вгамувати свій сміх, - приїхали. Далі, як кажуть, арбайт махт фрай.

В цей момент на обрії з’явилось два позашляховика, які прямували прямо до нас. Попереду їхав «Opel Frontera» вишневого кольору, а позаду нього, - «Jeep Cherokee» кольору «мокрий асфальт». Я з рештою затриманих продовжували сидіти на узбіччі і перший автомобіль зупинився прямо біля мене порівнявшись зі мною водійськими дверцятами. З протилежного боку з переднього пасажирського сидіння вийшов високий чоловік в чорному однострої. Він оглянув всіх сидячих на землі, зупинив свій погляд на закривавлених втікачах і попрямував до чоловіка в шкірянці.

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!